Головна  Карта сайту  Розміщення реклами на порталі

СПІЛЬНОТА КАДРОВИКІВ І ФАХІВЦІВ З УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
Ласкаво просимо
  Новини
  Бібліотека статей
  Нормативна база
  Зразки документів
  Виробничий календар
  Книжкова полиця
  Хто є хто
  Глосарій
  Розміщення реклами
  Наші партнери
  Форум
Нові матеріали
Підписатися на розсилку





Facebook
Реклама
Нормативна база

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛ А

від 10 жовтня 2007 р. № 6-1574св07

Про визнання трудового договору недійсним

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А. Г., суддів Левченка Є. Ф., Охрімчук Л. І., Лихути Л. М., Романюка Я. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта» до ОСОБА_1 про визнання трудового договору недійсним та стягнення грошової суми, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду міста Києва від 22 грудня 2006 року, встановила:

В січні 2006 року Відкрите акціонерне товариство «Укртранснафта» (далі — ВАТ «Укртранснафта») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання трудового договору недійсним та стягнення грошової суми.

Позивач зазначав, що на підставі трудового контракту від 03.03.2003 р. ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду заступника голови правління товариства з фінансових питань.

04.08.2003 р. трудовий договір між ними було переукладено і підписано безстроковий трудовий договір про переведення відповідача на роботу на посаду заступника генерального директора товариства. За умовами цього договору, викладеними в п. 5.4 і п. 5.5, соціальні й трудові пільги відповідача всупереч актам трудового та цивільного законодавства були значно збільшені.

Скориставшись своїм посадовим становищем, ОСОБА_1 безпідставно дав вказівку перерахувати на свій картковий рахунок 861894 грн. для придбання житла, що і було зроблено 27.10.2004 р., пославшись на умови п. 5.4 трудового договору. На виділення і перерахування цієї суми рішення уповноваженого органу товариства було відсутнє. Крім того, відповідач не перебував в товаристві на обліку як особа, що потребує поліпшення житлових умов.

22.09.2005 р. відповідач був звільнений з роботи за п. 6 ст. 36 КЗпП України, у зв’язку з відмовою продовжити роботу в умовах зміни істотних умов праці.

Про наявність та умови трудового договору від 04.08.2003 р. дирекція товариства дізналась при звільненні відповідача з роботи.

Вважаючи, що спірний трудовий договір не пройшов процедури погодження та візування у встановленому порядку з відповідними службами і посадовими особами товариства, що сторони не мали підстав для переукладання трудового договору, що зміст трудового договору суперечить актам трудового та цивільного законодавства й моральним засадам суспільства, позивач на підставі ст. ст. 9, 12, 203, 216 ЦК України, ст. 94 КЗпП України, норм Статуту товариства просив визнати трудовий договір № 10 від 04.08.2003 р., укладений між товариством і ОСОБА_1, недійсним та стягнути з відповідача 861894 грн., що були перераховані на картковий рахунок відповідача для придбання житла.

В подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги, доповнивши їх посиланням на порушення сторонами трудового договору норм ст. ст. 1, 2, 3, 9, 91, 21, 24 КЗпП України та інших правових актів.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15.05.2006 р. у позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 22.12.2006 р. рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано п. 5.4. розділу 5 трудового договору між ВАТ «Укртранснафта» та ОСОБА_1 від 4.08.2003 р. недійсним та стягнуто з відповідача на користь товариства 861894 грн. 45 коп.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення місцевого суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини регулюються нормами трудового законодавства, трудовий договір від імені товариства був укладений уповноваженою на ці дії особою: Генеральним директором товариства; погодження окремих умов цього договору із Спостережною радою товариства не передбачено Статутом позивача, а умови спірного договору не суперечать нормам КЗпП України.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що спірний трудовий договір в частині пільг, гарантій і компенсацій, зокрема передбачених п. 5.4 договору, було укладено з порушенням встановленого законодавством і Статутом товариства порядку, оскільки ні статутом, ні колективним договором керівнику товариства не надано право вирішувати питання придбання квартири у власність працівника за рахунок коштів товариства чи виплату працівникові таких коштів для самостійного придбання житла, і ці додаткові порівняно із трудовим законодавством трудові і соціально-побутові пільги не були передбачені в колективному договорі та не узгоджені із Спостережною радою товариства.

Відповідно до змісту ст. ст. 335, 337 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

З матеріалів справи вбачається, що 04.08.2003 р. між ВАТ «Укртранснафта» в особі його Генерального директора, з одного боку, та ОСОБА_1, з другого боку, було укладено безстроковий трудовий договір, за яким відповідача було переведено на посаду заступника генерального директора товариства.

За умовами цього договору, викладеними в п. 5.4, роботодавець взяв на себе зобов’язання на протязі 2003–2004 років з метою покращення житлових умов працівника надати у власність останнього належним чином оздоблену трикімнатну квартиру в центральних районах м. Києва або за вибором працівника надати йому у власність кошти для самостійного придбання обумовленого житла.

27.10.2004 р. на підставі заяви відповідача від 26.10.2004 р., погодженої з Генеральним директором товариства, відповідачеві була перерахована грошова сума для придбання житла в розмірі 861894 грн.

Частиною 1 статті 91 КЗпП України передбачено, що підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Таким чином додаткові пільги для працівників можуть встановлюватись підприємствами за рахунок власних коштів тільки в межах їх повноважень.

Згідно п.п. 5.2, 8.3, 14.7 Статуту ВАТ «Укртранснафта» та п. 1.3 Колективного договору від 26.12.2002 р. власними коштами Товариства, за рахунок яких можливе фінансування гарантій, пільг та компенсацій, є кошти, отримані від транспортування нафти і чистий прибуток за умови, що такий порядок використання отриманих коштів і прибутку затверджено вищим органом управління Товариства, або передбачено колективним договором, яким визначено перелік таких пільг, гарантій і компенсацій.

Положення, яке давало б право керівнику ВАТ «Укртранснафта» вирішувати питання придбання квартири у власність працівникові за рахунок коштів позивача чи сплату йому таких коштів для самостійного придбання житла відсутні як в Статуті ВАТ «Укртранснафта», так і в колективному договорі, не вирішувалось це питання і будь-яким іншим колегіальним органом позивача як щодо можливості виділення коштів, так і щодо суми цих коштів.

Встановивши ці факти та визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, апеляційний суд правильно застосував правові норми, обґрунтовано скасував рішення місцевого суду та ухвалив правильне по суті й справедливе рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення апеляційного суду міста Києва від 22 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя А. Г. ЯРЕМА
Судді: Є. Ф. ЛЕВЧЕНКО

Л. М. ЛИХУТА

Л. І. ОХРІМЧУК

Я. М. РОМАНЮК

Переглядів: 8515

Дата оновлення: 19.11.2012

Версія для друку
 
Нормативна база

НОВІ
надходження/оновлення

Реклама
Проекти для професіоналів
Оголошення
Шановні відвідувачі!
З усіх питань щодо роботи порталу звертайтесь до 
адміністратора
2024 © МЕДІА-ПРО
2024 © HR Liga

Copyright © 2005–2024 HR Liga
Використання матеріалів із журналів Групи компаній «МЕДІА-ПРО» лише за погодженням з редакцією (адміністрацією) порталу.
Редакція (адміністрація) залишає за собою право не розділяти думку авторів матеріалів, що розміщуються.
Редакція (адміністрація) порталу не несе відповідальності за збитки, які можуть бути завдані внаслідок використання, невикористання або неналежного використання інформації, що міститься на порталі.
Відповідальність за достовірність інформації та інших відомостей несуть автори публікацій.
З усіх питань пишіть на admin@hrliga.com