МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 10 лютого 2004 р. №31-06230-12-21/1960

Щодо направлення працівників за кордон
для здійснення робіт, термін виконання яких, за умовами контракту ЗЕД, перевищує 60 днів 

Міністерство фінансів розглянуло лист щодо законодавчих актів, якими слід керуватися при направленні працівників за кордон для здійснення робіт, термін виконання яких, за умовами контракту ЗЕД, перевищує 60 днів, та щодо розміру відшкодування добових витрат працівникам, направленим на навчання на семінар, і повідомляє.

До питання I.

Згідно з Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. № 59, службове відрядження здійснюється за розпорядженням керівника підприємства, об’єднання, установи, організації на певний строк для виконання працівником службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» (із змінами та доповненнями) термін відрядження за кордон не може перевищувати 60 календарних днів.

Відповідно до роз’яснень Міністерства праці та соціальної політики України виконання робіт за кордоном понад 60 календарних днів вважається роботою за кордоном.

При направленні працівників на роботу за кордон на термін більше 60 календарних днів слід керуватися Правилами про умови праці радянських працівників за кордоном, що затверджені постановою Держкомпраці СРСР від 25 грудня 1974 р. № 365, постановою Держкомпраці СРСР від 8 червня 1990 р. № 225 «Про вдосконалення організації та оплати праці радянських спеціалістів, відряджених за кордон по лінії економічного і технічного співробітництва» (норми яких чинні відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР») та відповідними постановою і наказом Мінпраці України (від 22 березня 1993 р. № 16 та від 16 січня 1996 р. № 4).

Ці нормативно-правові акти не обмежують строк перебування за кордоном працівників українських підприємств та установ і не вимагають проводити заміну персоналу кожні 60 календарних днів.

Якщо працівники, які направлені на роботу в зарубіжні країни терміном, що перевищує 60 календарних днів, відряджаються по країні перебування до інших країн та до України, то відшкодування витрат на відрядження здійснюється згідно з підпунктом 1.9 пункту 1 «Порядок відрядження за кордон працівників підприємств усіх форм власності» розділу II «Порядок відрядження за кордон» Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів від 13 березня 1998 р. № 59.

Для отримання детальних пояснень стосовно порядку направлення і оплати праці працівників, направлених на роботу за кордон на термін понад 60 календарних днів, необхідно звернутися безпосередньо до Міністерства праці та соціальної політики України, до компетенції якого належить порушене питання.

Принагідно повідомляємо, що в даний час в органах виконавчої влади розглядається проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. № 663», розроблений Міністерством палива та енергетики, з метою врегулювання питання щодо терміну відрядження працівників, які направляються за кордон за зовнішньоекономічними договорами (для здійснення монтажних, налагоджувальних, ремонтних, проектних і проектно-пошукових робіт, виконання будівельних та будівельно-монтажних робіт, здійснення шефмонтажу та авторського нагляду у будівництві, виконання пусконалагоджувальних робіт), та розміру відшкодування добових витрат згаданим працівникам.

До питання II.

Відповідно до підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв’язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку — запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору (контракту); інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 695 «Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва» передбачено, що працівникам, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва, за кожний день перебування працівника у дорозі, а також іногороднім працівникам протягом першого місяця навчання виплата добових витрат здійснюється у розмірах, встановлених законодавством для службових відряджень.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. № 663 при направленні працівників підприємств, установ і організацій всіх форм власності (крім державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів) у відрядження у межах України встановлені такі граничні норми добових витрат:

у разі коли до рахунків на оплату вартості проживання у готелях не включаються витрати на харчування — 18 гривень;

у разі коли до рахунків вартості проживання у готелях включаються витрати на: одноразове харчування — 14 гривень 40 коп.; дворазове харчування — 10 гривень 80 коп.; триразове харчування — 7 гривень 20 копійок.

При направленні працівників на навчання за межі України слід керуватися постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 р. № 287 «Про затвердження Положення про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 р. № 1795).

Згідно з вимогами пункту 4 цього Положення працівники направляються за кордон на навчання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями (далі — сторона, що направляє на навчання) за наказом (розпорядженням) керівника після затвердження завдання, в якому визначено мету, строк та умови перебування за кордоном і кошторис витрат, пов’язаних з направленням на навчання, а також пропозиції щодо джерел фінансування. До наказу (розпорядження) додається офіційне запрошення з автентичним перекладом на державну мову. Пунктом 8 згаданого Положення визначено, що кошти в іноземній валюті можуть виплачуватися працівникові, направленому за кордон на навчання, за рішенням керівника у розмірі, що визначається у відсотках до норм добових витрат на відрядження, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. № 663 — для конкретної зарубіжної країни, зокрема:

80 відсотків — коли сторона, що приймає, не забезпечує осіб, направлених за кордон на навчання, харчуванням;

65 відсотків — коли сторона, що приймає, забезпечує осіб, направлених за кордон на навчання, одноразовим харчуванням;

45 відсотків — коли сторона, що приймає, забезпечує осіб, направлених за кордон на навчання, дворазовим харчуванням;

30 відсотків — коли сторона, що приймає, забезпечує осіб, направлених за кордон на навчання, триразовим харчуванням.

Крім цього, встановлено, що керівник може встановлювати обмеження щодо розмірів виплати коштів працівникові, направленому за кордон на навчання.

Водночас слід врахувати, що відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій. Зазначеними нормативно-правовими документами визначено, зокрема, що первинні документи підписуються особами, які брали участь у здійсненні господарських операцій. На підставі цього кожною стороною (організацією, що надала послуги з проведення семінару, і організацією, що отримала такі послуги) мають бути використані для записів у регістрах бухгалтерського обліку первинні документи, інформація яких ідентично засвідчувала б зміст, обсяг і вартість послуг на семінарі.

Підсумовуючи наведене і враховуючи вимоги чинного законодавства, підприємство зобов’язано зберігати офіційне запрошення приймаючої сторони (у цьому випадку — запрошення на семінар).

У той же час повідомляємо, що оскільки відсутня інформація щодо місця проведення семінару (в Україні чи за її межами), щодо умов перебування за кордоном (у разі якщо семінар проводився за кордоном — тексту наказу по підприємству про направлення у відрядження на семінар, запрошення приймаючої сторони, де наведені її фінансові зобов’язання щодо семінару), а також інформація про те, чи оплачувало підприємство вартість послуг, пов’язаних з перебуванням працівника на семінарі (навчання, проживання тощо), Міністерство фінансів позбавлено можливості надати більш детальні пояснення щодо порушеного питання.

Заступник Міністра                                                                              В. КОСТИЦЬКИЙ