ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 20 травня 2004 р. справи №6-17187кс02

Позивач з 18 березня 1991 р. перебувала в черзі працівників підприємства, які мають право на першочергове отримання житла, оскільки є ветераном виробництва

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Щ. до Черкаського консервного комбінату, Черкаського міськвиконкому, Придніпровського райвиконкому м. Черкаси, С., І. про визнання права на отримання житла, про визнання незаконними рішень адміністрації та профспілкового комітету Черкаського консервного комбінату від 27 грудня 1999 р., 2 лютого 2000 р., 14 червня 2002 р., недійсним рішення Черкаського міськвиконкому від 24 лютого 2000 р. у частині надання С. квартири № * по вул. ** у м. Черкаси, визнання недійсним ордера на вказану квартиру та рішення. Придніпровського райвиконкому м. Черкаси від 3 квітня 2000 р. у частині приватизації квартири № * С. і І. та про їх виселення, встановила наступне.

У лютому 2000 року Щ. звернулася до суду із зазначеними позивними вимогами, обгрунтовуючи їх тим, що їй, всупереч ст. 42 Житлового кодексу України, не було надано двохкімнатну квартиру.

Справа розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 червня 2002 р. Щ. у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 27 вересня 2002 р. рішення суду першої інстанції скасовано, а позов Щ. задоволено.

У касаційних скаргах Черкаський консервний комбінат та виконавчий комітет Черкаської міської ради, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, просять його скасувати з посиланням на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Суд встановив, що Щ. була поставлена на квартирний облік за місцем роботи в Черкаському консервному комбінаті з 10 січня 1984 року і станом на 12 березня 1999 року перебувала в загальній черзі за № 14, а С. у чергу на отримання житла була поставлена 22 серпня 1984 року і у черзі, теж станом на 12 березня 1999 року, перебувала за № 19. Крім того, Щ. з 18 березня 1991 року перебувала в черзі працівників цього підприємства, які мають право на першочергове отримання житла, оскільки є ветераном виробництва.

Щ. разом із чоловіком, сином та дочкою проживала у двокімнатній квартирі загальною жилою площею 31,2 м² за адресою: м. Черкаси, вул. **. У зв’язку з повторним укладенням шлюбу між сином позивача О. та Л. у грудні 1998 року остання разом з їх неповнолітньою дочкою була прописана за зазначеною адресою. А вже 9 березня 1999 року Щ. звернулася за місцем роботи з заявою про введення до складу її сім’ї невістки та онуки. Однак на момент розподілу житла, тобто на 26 березня 1999 року, вказане питання не було вирішено, а позивачу відмовлено у виділенні квартири. І хоча в подальшому за рішенням суду невістка та онук були введені до складу сім’ї Щ., проте питання про розподіл житла і на неї не було позитивно вирішене.

27 грудня 1999 року рішенням спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету консервного комбінату постановлено вивести зі складу сім’ї Щ. невістку та онуку нібито з тих підстав, що нею при постановці їх на квартирний облік було подано недостовірні дані про наявність у них на праві власності житла, а 2 лютого 2000 року позивачу відмовлено у наданні квартири.

Задовольняючи позовні вимоги Щ., апеляційний суд правильно виходив з того, що позивач зі складом сім’ї шість осіб (вона, чоловік, дочка, син, невістка та онука) мають право на поліпшення житлових умов, оскільки відповідно до ст. 47 Житлового кодексу України норма жилої площі в Україні на одну особу становить 13,65 м². Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на час вирішення питання про введення у склад сім’ї Щ. невістки та її онуки, спадщину у вигляді 1/5 будинку Л. ще не отримала і до того ж ця частка становить лише 11 м², що згідно з пп. 1 п. 26 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в УРСР не може бути підставою для зняття з квартирного обліку.

Спірна ж квартира, що була виділена С. та І. з перспективою збільшення членів сім’ї, по-перше, була надана їм без урахування того, що на той час у них на праві власності вже була приватизована квартира, яка знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. *, а по-друге, надана квартира значно перевищує норму жилої площі на них.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції є законним та обгрунтованим, а доводи касаційної скарги безпідставні.

Керуючись ст. 334 ЦПК України, Судова палата, ухвалила:

касаційні скарги Черкаського консервного комбінату та виконавчого комітету Черкаської міської ради відхилити.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 27 вересня 2002 р. залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.