ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 25 серпня 2004 р. № 6-15991кс02

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками підприємства з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). При цьому значення має мета припинення роботи працівниками: вирішення колективного трудового спору або задоволення інших вимог, що не належать до колективних трудових спорів

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «О» (далі — ВАТ «О») до Г., Л., П., Б. та інших про визнання страйку незаконним за касаційною скаргою Б. на рішення Оржицького районного суду від 24 травня 2002 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 10 вересня 2002 р., встановила наступне.

У травні 2001 р. ВАТ «О» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 12 лютого 2001 р. з ініціативи голови профспілкового комітету ВАТ «О» К. відбулися загальні збори трудового колективу заводу, на яких прийнято рішення з питань, які не входили до компетенції цих зборів. Зокрема, вирішено чергувати цехами, блокувати відвантаження цукру зі складу заводу та створити страйковий комітет, який фактично й було створено.

15 лютого 2001 р. велика частина працівників заводу на чолі з головою профспілкового комітету вийшла на несанкціонований мітинг, перекривши дорогу до цукрозаводу та заблокувавши його роботу. Такими діями заводу завдані збитки, що, на думку позивача, передбачає матеріальну відповідальність за невиконання укладених договорів.

Крім того, позивач зазначав, що при створенні страйкового комітету трудового колективу ВАТ «О» та в процесі його діяльності відповідачі грубо порушили чинне законодавство щодо вирішення колективних трудових спорів, а тому просив суд визнати страйк незаконним.

Рішенням Оржицького районного суду від 24 травня 2002 р., залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 10 вересня 2002 р., позов задоволений. Постановлено визнати незаконним страйк, оголошений 12 лютого 2001 року зборами трудового колективу ВАТ «О» Оржицького району Полтавської області. Дії членів страйкового комітету Г., Л., П., Б. та інших щодо проведення страйку визнані незаконними та стягнуто на користь ВАТ «О» державне мито в сумі 8 грн. 50 коп., яке має бути сплачено солідарно.

У касаційній скарзі Б. просить скасувати постановлені судові рішення й відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, ст. 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» і ст. 313 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, а суд апеляційної інстанції, погоджуючись з таким рішенням, виходили з факту порушення відповідачами — членами страйкового комітету вимог ст. 17, 19, 20, 22 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», у зв’язку з чим визнали страйк незаконним.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

На порушення ст. 202¹ ЦПК України суд не перевірив і не встановив, з якою метою дійсно мало місце добровільне припинення роботи працівниками заводу: з метою вирішення колективного трудового спору чи з метою задоволення інших вимог, що не належать до колективних трудових спорів.

Власне пікетування відвантаження цукру зі складу заводу відповідачами — акціонерами товариства не можна визнати страйком без визнання наявності факту добровільного припинення роботи працівниками заводу.

За таких обставин рішення місцевого та ухвала апеляційного судів підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, позаяк встановлення юридичних фактів проведено з порушенням процесуального законодавства, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. 334, 336 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила касаційну скаргу Б. задовольнити частково.

Рішення Оржицького районного суду від 24 травня 2002 р. та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 10 вересня 2002 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.