ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 23 лютого 2017 р. № 3843/6/99-99-13-02-03-15

Щодо оформлення поїздок працівників — водіїв у вигляді службових відряджень

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула лист […] щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кодексом визначаються функції контролюючих органів, зокрема п. 19¹.1 ст. 19¹ Кодексу визначено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації.

Згідно з п. 52.5 ст. 52 Кодексу контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно із пп. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно з п. 170.9 ст. 170 Кодексу.

Відповідно до пп. «а» пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу до оподатковуваного доходу не включаються витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон — не вище 80 євро за кожен календарний день такого відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим Національним банком України, в розрахунку за кожен такий день.

Основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Мінфіну від 13.03.98 № 59 (далі — Інструкція № 59). При цьому інші підприємства та організації можуть використовувати Інструкцію № 59 як допоміжний (довідковий) документ.

Відповідно до п. 2 розділу I Інструкції № 59 службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).

Згідно з пп. «а» пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують зв’язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає.

Зауважуємо, що питання правомірності оформлення юридичною особою поїздок своїх працівників — водіїв у вигляді службових відряджень з метою виконання ними службових доручень з доставки вантажу не належить до компетенції Державної фіскальної служби України, а знаходиться у правовому полі Міністерства соціальної політики України.