ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 8 липня 2014 р. № 21-79а14

Про право підприємця на виплату допомоги по безробіттю

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Кривенка В.В., суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю., за участю представника відповідача ОСОБА_1, — розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості — робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі — Центр зайнятості) до ОСОБА_2 про стягнення отриманої допомоги по безробіттю, встановила:

У лютому 2011 року Центр зайнятості на підставі частини третьої статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі — Закон № 1533-III) звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 незаконно отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 4377 грн. 20 коп.

На обґрунтування позову послався на те, що ОСОБА_2 на момент звернення до Центру зайнятості та під час отримання допомоги по безробіттю була зареєстрована як фізична особа-підприємець (далі — ФОП).

Київський окружний адміністративний суд постановою від 2 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2013 року, позовні вимоги задовольнив.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що підставою для повернення виплаченої допомоги по безробіттю є, зокрема, реєстрація особи як суб’єкта підприємницької діяльності. При цьому неотримання доходів від зайняття підприємницькою діяльністю не є підставою для звільнення від повернення необґрунтовано отриманої допомоги по безробіттю.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_2 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України положень статей 1, 2 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі — Закон № 803-XII).

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 червня 2011 року (справа № К/9991/13240/11), в якій суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову центру зайнятості. При цьому суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідач на момент звернення до центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного мав право на отримання відповідної допомоги по безробіттю, оскільки не мав статусу зайнятої працюючої фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності (відсутні докази працевлаштування та отримання доходу).

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах, при цьому у справі, що розглядається, — правильно.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

У справі, що розглядається, суди встановили, що 28 жовтня 2008 року ОСОБА_2 зареєстрована у Центрі зайнятості, їй надано статус безробітної відповідно до статті 2 Закону № 803-XII та призначено і надано допомогу по безробіттю відповідно до статей 22, 23 Закону № 1533-III.

У вересні 2010 року під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, яке регламентується Порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року № 60/62, постановою правління Пенсійного фонду України від 13 лютого 2009 року № 7-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 березня 2009 року за № 232/16248), згідно з даними обміну інформацією з Державним реєстратором Центром зайнятості отримана довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (далі — Реєстр), в якій зазначено, що станом на 16 вересня 2010 року ОСОБА_2 зареєстрована як ФОП (з 27 грудня 2007 року) виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області, про що зроблений відповідний запис в журналі обліку реєстрації.

Також встановлено, що ФОП ОСОБА_2 не подавала заяву про припинення підприємницької діяльності.

Підпунктом «б» пункту 3 статті 1 Закону № 803-XII визначено, що в Україні до зайнятого населення належать, зокрема, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців.

За змістом статті 2 Закону № 803-XII безробітними визнаються працездатні громадяни, працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до роботи.

Статтею 47 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» встановлено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП.

Пунктом 8 частини першої статті 31 Закону № 1533-III передбачено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі, зокрема, призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 36 Закону № 1533-III сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов’язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Пунктом 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, в тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за № 915/5136), передбачено, що якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується в судовому порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що особа, зареєстрована як ФОП (незалежно від того, сплачує вона єдиний податок чи перебуває на загальній системі оподаткування), не може бути визнана безробітною і не має права на виплату допомоги по безробіттю.

Отже, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви ОСОБА_2 слід відмовити.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.