Закон введено в дію з дня його опублікування,
а частину третю статті 11 і статтю 39 - з 1 серпня 1991 року;
статті 18 і 19 - з 1 вересня 1991 року;
статтю 12, частину п'яту статті 48 у питанні нових умов оплати праці
учнів професійно-технічних училищ, частину першу статті 57 у питанні обсягів фінансування
наукових досліджень - з 1 січня 1992 року; частину третю статті 27 - з 1 липня 1992 року,
статті 24, 36, 37 в частині, що стосується нових документів про освіту та
нових кваліфікацій і наукових ступенів, - з 1 вересня 1992 року;
останній абзац частини першої статті 52 - з 1 січня 1992 року
(згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР
від 4 червня 1991 року N 1144-XII,
враховуючи зміни, внесені Постановою Верховної Ради України
від 18 грудня 1991 року N 1992-XII)
Із змінами і доповненнями, внесеними
Законом України
від 18 червня 1992 року N 2477-XII,
Декретами Кабінету Міністрів України
від 26 грудня 1992 року N 12-92,
від 31 грудня 1992 року N 23-92,
Законами України
від 5 травня 1993 року N 3180-XII,
від 30 червня 1994 року N 69/94-ВР,
від 23 вересня 1994 року N 183/94-ВР,
від 13 жовтня 1994 року N 200/94-ВР,
від 22 грудня 1995 року N 498/95-ВР,
від 22 березня 1996 року N 96/96-ВР,
від 23 березня 1996 року N 100/96-ВР
(Законом України від 23 березня 1996 року N 100/96-ВР
цей Закон викладено в новій редакції),
від 17 грудня 1996 року N 608/96-ВР,
від 14 жовтня 1998 року N 178-XIV,
від 7 грудня 2000 року N 2120-III,
від 11 липня 2001 року N 2628-III,
від 13 грудня 2001 року N 2887-III,
від 20 грудня 2001 року N 2905-III,
від 26 грудня 2002 року N 380-IV,
від 11 вересня 2003 року N 1158-IV,
від 27 листопада 2003 року N 1344-IV,
від 11 грудня 2003 року N 1377-IV,
від 20 квітня 2004 року N 1694-IV,
від 17 червня 2004 року N 1801-IV,
від 23 грудня 2004 року N 2285-IV,
від 25 березня 2005 року N 2505-IV,
від 1 грудня 2005 року N 3167-IV,
від 20 грудня 2005 року N 3235-IV,
від 22 лютого 2006 року N 3461-IV,
від 1 грудня 2006 року N 424-V,
від 19 грудня 2006 року N 489-V
(окремі положення Закону України від 19 грудня 2006 року N 489-V
визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),
згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007),
від 28 грудня 2007 року N 107-VI
(зміни, внесені Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI,
діють по 31 грудня 2008 року,
зміни, внесені пунктом 49 розділу II Закону України
від 28 грудня 2007 року N 107-VI,
визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),
згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008),
від 20 травня 2008 року N 290-VI,
від 1 червня 2010 року N 2289-VI
(зміни, внесені Законом України від 1 червня 2010 року N 2289-VI,
вводяться в дію з 31 липня 2010 року),
від 23 вересня 2010 року N 2555-VI,
від 23 грудня 2010 року N 2856-VI,
від 3 липня 2012 року N 5029-VI,
від 18 вересня 2012 року N 5290-VI,
від 16 жовтня 2012 року N 5460-VI,
від 20 листопада 2012 року N 5499-VI,
від 27 березня 2014 року N 1166-VII,
від 1 липня 2014 року N 1556-VII,
від 3 липня 2014 року N 1575-VII,
від 28 грудня 2014 року N 76-VIII
(норми якого в частині врахування середньомісячного сукупного доходу сім'ї
при наданні пільг набувають чинності з 1 липня 2015 року),
від 2 червня 2015 року N 498-VIII
(зміни, внесені Законом України від 2 червня 2015 року N 498-VIII,
вводяться в дію з 4 серпня 2015 року),
від 26 січня 2016 року N 940-VIII,
від 23 травня 2017 року N 2053-VIII
Закон втратив чинність
(згідно із Законом України
від 5 вересня 2017 року N 2145-VIII)
(Дії передбачених Законом України від 3 липня 2014 року N 1575-VII положень частини першої статті 51, частини п'ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини п'ятої статті 61 цього Закону поширено на студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів, які призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період до набрання чинності Законом України від 3 липня 2014 року N 1575-VII) |
(Установлено, що норми і положення окремих статей цього Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 8 липня 2010 року N 2456-VI, враховуючи зміни, внесені Законом України від 28 грудня 2014 року N 79-VIII, згідно із Законом України від 28 грудня 2014 року N 80-VIII) |
(Установлено, що норми і положення окремих статей цього Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, згідно із Законом України від 25.12.2015 р. N 928-VIII) |
(У тексті Закону слова "заклади освіти" в усіх відмінках замінено словами "навчальні заклади" у відповідному відмінку згідно із Законом України від 11 вересня 2003 року N 1158-IV) |
(У тексті Закону: слова "Міністерство освіти Автономної Республіки Крим" у всіх відмінках замінено словами "орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти" у відповідному відмінку; слова "міністерства і відомства" та "міністерства і відомства України" в усіх відмінках замінено словами "центральні органи виконавчої влади" у відповідному відмінку; слова "місцеві органи державної виконавчої влади" в усіх відмінках замінено словами "місцеві органи виконавчої влади" у відповідному відмінку згідно із Законом України від 16 жовтня 2012 року N 5460-VI) |
Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.
Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.
Освіта в Україні грунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.
Законодавство України про освіту базується на Конституції України і складається з цього Закону, інших актів законодавства України. Стаття 2. Завдання законодавства України про освіту
Завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загально-культурної підготовки громадян України. Стаття 3. Право громадян України на освіту
1. Громадяни України мають право на освіту в усіх навчальних закладах, у тому числі на безоплатну освіту в державних і комунальних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, особливих освітніх потреб, місця проживання та інших ознак. Це право забезпечується:
(абзац перший частини першої статті 3 із змінами,
внесеними згідно із Законом України від 23.05.2017 р. N 2053-VIII)
розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти;
відкритим характером навчальних закладів, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;
різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, дистанційною, індивідуальною, екстернатом, а також педагогічним патронажем;
(абзац четвертий частини першої статті 3 із змінами,
внесеними згідно із Законом України від 23.05.2017 р. N 2053-VIII)
створенням належних умов для здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами з урахуванням їхніх індивідуальних потреб в умовах інклюзивного навчання.
(частину першу статті 3 доповнено абзацом п'ятим
згідно із Законом України від 23.05.2017 р. N 2053-VIII)
2. Держава здійснює соціальний захист вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів та інших осіб, незалежно від форм їх навчання і типів навчальних закладів, де вони навчаються, сприяє здобуттю освіти в домашніх умовах.
3. Для одержання документа про освіту громадяни мають право на державну атестацію.
4. Іноземці, особи без громадянства здобувають освіту в навчальних закладах України відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів.
(частина четверта статті 3 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
5. Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має рівне з громадянами України право на освіту.
(статтю 3 доповнено частиною п'ятою
згідно із Законом України від 18.09.2012 р. N 5290-VI)
1. Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. 2. Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
(частина друга статті 4 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
Державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється з метою реалізації єдиної державної політики в галузі освіти. Державний нагляд (контроль) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, та місцевими органами управління освітою.(стаття 5 у редакції Закону
України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
Основними принципами освіти в Україні є: доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою, у тому числі доступність для осіб з особливими освітніми потребами освітніх послуг, зокрема інклюзивного навчання, за місцем проживання;
(абзац другий статті 6 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 23.05.2017 р. N 2053-VIII)
рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;
гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
органічний зв'язок з світовою та національною історією, культурою, традиціями;
незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій (крім навчальних закладів, заснованих релігійними організаціями);
(абзац шостий статті 6 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 02.06.2015 р. N 498-VIII,
який вводиться в дію з 04.08.2015 р.)науковий, а також світський характер освіти (крім навчальних закладів, заснованих релігійними організаціями);
(абзац сьомий статті 6 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 02.06.2015 р. N 498-VIII,
який вводиться в дію з 04.08.2015 р.)інтеграція з наукою і виробництвом;
взаємозв'язок з освітою інших країн;
гнучкість і прогностичність системи освіти;
єдність і наступність системи освіти;
безперервність і різноманітність освіти;
поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.
Мова освіти визначається статтею 20 Закону України "Про засади державної мовної політики".
(стаття 7 у редакції Закону
України від 03.07.2012 р. N 5029-VI)
Особам з особливими освітніми потребами забезпечується право на навчання за допомогою найбільш доступних для таких осіб мови, методів і способів спілкування, зокрема навчання жестовою мовою, шрифтом Брайля.
(статтю 7 доповнено частиною другою
згідно із Законом України від 23.05.2017 р. N 2053-VIII)
1. Навчально-виховний процес у навчальних закладах є вільним від втручання політичних партій, громадських, релігійних організацій.
2. Залучення учнів, студентів до участі в політичних акціях і релігійних заходах під час навчально-виховного процесу не допускається.
3. Належність особи до будь-якої політичної партії, громадської, релігійної організації, що діють відповідно до Конституції України, не є перешкодою для її участі в навчально-виховному процесі.
4. Учні, студенти, працівники освіти можуть створювати у навчальних закладах первинні осередки громадських організацій, членами яких вони є.
(частина четверта статті 8 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
Навчальні заклади в Україні незалежно від форм власності відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер, крім навчальних закладів, заснованих релігійними організаціями.
1. В Україні для управління освітою створюються система державних органів управління і органи громадського самоврядування. 2. Органи управління освітою і громадського самоврядування діють у межах повноважень, визначених законодавством.
До органів управління освітою в Україні належать:центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти;
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти;
центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади;
орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти;
місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування, а також утворені місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування структурні підрозділи з питань освіти (місцеві органи управління освітою).
(стаття 11 у редакції Закону
України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
(назва статті 12 у редакції Закону
України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти:
визначає перспективи і пріоритетні напрями розвитку з питань освіти, розробляє державні стандарти освіти;
встановлює державні стандарти знань з кожного предмета;
визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчальних закладів;
здійснює нормативно-правове та методичне забезпечення функціонування навчальних закладів;
забезпечує зв'язок із навчальними закладами, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;
формує щороку пропозиції та доводить до підпорядкованих центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, навчальних закладів державне замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів (післядипломна освіта) для державних потреб;
розробляє та затверджує умови прийому до навчальних закладів;
формує і розміщує державне замовлення на підготовку кадрів з вищою освітою та наукових і науково-педагогічних кадрів у порядку, встановленому законодавством;
(абзац дев'ятий частини першої статті 12
у редакції Закону України від 20.11.2012 р. N 5499-VI)
здійснює інші повноваження, визначені законами та покладені на нього актами Президента України.
Акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, прийняті у межах його повноважень, є обов'язковими для центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, навчальних закладів незалежно від форм власності.
(частина перша статті 12 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 14.10.98 р. N 178-XIV)
2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти:
здійснює в установленому порядку ліцензування та акредитацію закладів післядипломної освіти, а також ліцензування та атестацію професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форми власності та підпорядкування;
(абзац другий частини другої статті 12 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
формує та забезпечує функціонування системи атестації педагогічних, наукових і науково-педагогічних кадрів, організовує підвищення кваліфікації зазначених категорій;
забезпечує підготовку та видання підручників, посібників;
(абзац четвертий частини другої статті 12 у редакції
Законів України від 28.12.2014 р. N 76-VIII,
від 26.01.2016 р. N 940-VIII)
здійснює керівництво державними навчальними закладами;
здійснює контроль за виконанням навчальними закладами положень Конституції, законів України та інших нормативно-правових актів з питань освіти;
вивчає роботу органів управління освітою щодо реалізації ними державної політики у сфері освіти, ефективності управління навчальними закладами;
проводить комплексні перевірки дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних і професійно-технічних та вищих навчальних закладів, контролює проведення атестаційної експертизи та координує роботу, пов'язану з програмно-методичним забезпеченням атестації цих навчальних закладів;
здійснює планові заходи державного нагляду (контролю) в системі загальноосвітньої, професійно-технічної та вищої освіти з періодичністю залежно від ступеня ризику від провадження господарської діяльності з надання освітніх послуг;
здійснює інспектування навчальних закладів з питань організації навчально-виховної і науково-методичної роботи, використання науково-педагогічного потенціалу та матеріальних ресурсів, розвитку матеріально-технічної бази і соціальної сфери;
здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотриманням вимог стандартів вищої освіти;
аналізує роботу навчальних закладів щодо дотримання ними нормативно-правових актів у галузі освіти, дає оцінку відповідності їх діяльності державним стандартам і вимогам, вносить пропозиції щодо усунення негативних і поширення позитивних тенденцій у розвитку освіти;
своєчасно інформує органи управління освітою про терміни і наслідки проведення перевірок підпорядкованих їм навчальних закладів, уживає необхідних заходів для усунення виявлених порушень і недоліків;
бере участь у підготовці і розгляді проектів рішень з питань реформування освіти, прогнозування розвитку системи освіти та її організаційно-правового забезпечення;
здійснює методичне керівництво і координацію роботи органів управління освітою з питань організації і проведення контрольних заходів та атестації підпорядкованих їм навчальних закладів;
здійснює контроль та бере участь у моніторингу якості підготовки учнів та студентів;
вивчає стан організації виробничої практики учнів і студентів, працевлаштування випускників вищих і професійно-технічних навчальних закладів;
забезпечує організацію роботи з фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи в навчальних закладах усіх типів і рівнів акредитації, здійснює науково-методичне забезпечення цієї роботи в ході навчального процесу і в позанавчальний час;
здійснює інші повноваження, визначені законами та покладені на нього актами Президента України.
(частину першу статті 12 замінено двома частинами
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI,
у зв'язку з цим частини другу - четверту вважати
відповідно частинами третьою - п'ятою)
3. Центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, разом з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитації навчальних закладів, здійснюють контрольні функції по дотриманню вимог щодо якості освіти, забезпечують зв'язок із навчальними закладами та державними органами інших країн з питань, що належать до їх компетенції, організовують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.
(абзац перший частини третьої статті 12 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
Акти центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, прийняті у межах їх компетенції, є обов'язковими для місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, навчальних закладів відповідного профілю незалежно від форм власності.
4. Орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти здійснює повноваження керівництва освітою, крім повноважень, віднесених до компетенції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, і центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади.
(частина четверта статті 12 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
5. Частину п'яту статті 12 виключено
(згідно із Законом України
від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
(згідно із Законом України
від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
1. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції:
встановлюють, не нижче визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування навчальних закладів, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання;
(абзац другий частини першої статті 14 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування;
здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;
організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у навчальних закладах;
вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги;
створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів;
можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів та педагогічних працівників до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів;
(абзац восьмий частини першої статті 14 у редакції
Закону України від 28.12.2014 р. N 76-VIII)
організовують професійне консультування молоді та продуктивну працю учнів;
визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо державного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону;
вирішують у встановленому порядку питання, пов'язані з наданням особам, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, можливості здобувати загальну середню освіту;
(частину першу статті 14 доповнено абзацом
згідно із Законом України від 01.12.2005 р. N 3167-IV)
забезпечують доступ осіб з особливими освітніми потребами до державних і комунальних навчальних закладів шляхом створення безперешкодного середовища відповідно до законодавства за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів;
(частину першу статті 14 доповнено абзацом дванадцятим
згідно із Законом України від 23.05.2017 р. N 2053-VIII)
забезпечують підвезення учнів, вихованців з особливими освітніми потребами до місця навчання і додому, у тому числі шкільними автобусами, пристосованими для перевезення дітей, які пересуваються на кріслах колісних.
(частину першу статті 14 доповнено абзацом тринадцятим
згідно із Законом України від 23.05.2017 р. N 2053-VIII)
2. Місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямовується на:
управління навчальними закладами, що є комунальною власністю;
організацію навчально-методичного забезпечення навчальних закладів, вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготовку та атестацію у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти;
(абзац третій частини другої статті 14 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім'ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей;
визначення потреб, розроблення пропозицій щодо державного контракту і формування регіонального замовлення на педагогічні кадри, укладання договорів на їх підготовку;
контроль за дотриманням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти, атестацію навчальних закладів, що є комунальною власністю.
Місцеві органи управління освітою у здійсненні своїх повноважень підпорядковані місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та відповідним державним органам управління освітою.
(абзац сьомий частини другої статті 14 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
1. Державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти. Державні стандарти освіти розробляються окремо для кожного освітнього рівня і затверджуються Кабінетом Міністрів України (крім стандартів у сфері вищої освіти). Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше ніж один раз на 10 років.
(абзац другий частини першої статті 15 у
редакції Закону України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
2. Відповідність освітніх послуг державним стандартам і вимогам визначається засновником навчального закладу, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти, місцевими органами управління освітою шляхом ліцензування, інспектування, атестації та акредитації навчальних закладів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
(абзац перший частини другої статті 15 із змінами, внесеними
згідно із Законами України від 16.10.2012 р. N 5460-VI,
від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
Абзац другий частини другої статті 15 виключено
(частину другу статті 15 доповнено абзацом другим згідно із
Законом України від 01.12.2006 р. N 424-V,
абзац другий частини другої статті 15 виключено
згідно із Законом України від 01.06.2010 р. N 2289-VI,
який вводиться в дію з 31 липня 2010 року)
3. За результатами ліцензування центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, місцеві органи управління освітою у межах своїх повноважень надають навчальним закладам, незалежно від форм власності, ліцензії на право здійснення освітньої діяльності відповідно до державних вимог із встановленням за певними освітніми або освітньо-кваліфікаційними рівнями обсягів підготовки, які відповідають кадровому, науково-методичному та матеріально-технічному забезпеченню, вносять їх до державного реєстру навчальних закладів.
(абзац перший частини третьої статті 15 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
Невиконання або грубе порушення навчальним закладом умов і правил ліцензійної діяльності, подання та розповсюдження недостовірної інформації щодо її здійснення є підставою для призупинення дії або анулювання ліцензії.
4. Частину четверту статті 15 виключено
(частина четверта статті 15 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI,
виключена згідно із Законом
України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
5. За результатами атестації дошкільних, середніх, позашкільних та професійно-технічних навчальних закладів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, місцеві органи управління освітою у межах своїх повноважень:
(абзац перший частини п'ятої статті 15 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
визначають відповідність освітніх послуг, які надаються навчальними закладами, державним стандартам певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня;
приймають рішення про створення спеціалізованих навчальних закладів: шкіл, колегіумів, ліцеїв, гімназій тощо;
вносять пропозиції центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, про надання відповідного статусу професійно-технічним навчальним закладам;
(абзац четвертий частини п'ятої статті 15 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
приймають рішення про створення, реорганізацію або ліквідацію навчальних закладів.
6. За особливі досягнення в роботі навчальному закладу Президентом України може бути надано статус національного навчального закладу.
1. Органами громадського самоврядування в освіті є: загальні збори (конференція) колективу навчального закладу;
районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим;
Всеукраїнський з'їзд працівників освіти.
2. Органи громадського самоврядування в освіті можуть об'єднувати учасників навчально-виховного процесу, спеціалістів певного професійного спрямування.
3. Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики в галузі освіти, вирішують у межах своїх повноважень питання навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності навчальних закладів.
Повноваження органів громадського самоврядування в освіті визначає в межах чинного законодавства центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, за участю представників профспілок, всеукраїнських педагогічних (освітянських) об'єднань.
(частина третя статті 16 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
Самоврядування навчальних закладів передбачає їх право на:
самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності;
участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів з урахуванням державного контракту (замовлення) та угод підприємств, установ, організацій, громадян;
визначення змісту компонента освіти, що надається навчальним закладом понад визначений державою обсяг;
прийняття на роботу педагогічних, науково-педагогічних, інженерно-педагогічних та інших працівників, а також фахівців з інших держав, у тому числі за контрактами;
самостійне використання усіх видів асигнувань, затвердження структури і штатного розпису в межах встановленого фонду заробітної плати;
здійснення громадського контролю за організацією харчування, охорони здоров'я, охорони праці в навчальних закладах.
1. Навчальні заклади створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, у тому числі релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, громадянами відповідно до потреби громадян у мові навчання, соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів. Навчальний заклад набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
(частина перша статті 18 із змінами, внесеними
згідно із Законами України від 23.09.2010 р. N 2555-VI,
від 03.07.2012 р. N 5029-VI,
від 02.06.2015 р. N 498-VIII,
який вводиться в дію з 04.08.2015 р.)
2. Навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.
3. Навчальні заклади незалежно від їх статусу і належності забезпечують якість освіти в обсязі вимог державних стандартів освіти.
4. Потреба у державних і комунальних навчальних закладах усіх освітніх рівнів з різними мовами навчання визначається в обов'язковому порядку за заявами про мову навчання, які надаються учнями (для неповнолітніх - батьками або особами, які їх замінюють), студентами при вступі до навчальних закладів, а також, у разі потреби, у будь-який час періоду навчання.
(частину першу статті 18 доповнено новим абзацом першим
згідно із Законом України від 03.07.2012 р. N 5029-VI,
у зв'язку з цим абзаци перший - четвертий
вважати відповідно абзацами другим - п'ятим)
Потреба у вищих навчальних закладах незалежно від форм власності та їх мережа визначаються Кабінетом Міністрів України.
Потреба в професійно-технічних навчальних закладах визначається Кабінетом Міністрів України, а їх мережа - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти.
(абзац третій частини четвертої статті 18 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
Потреба в навчальних закладах, заснованих на комунальній власності, визначається місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Порядок створення, реорганізації і ліквідації навчальних закладів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
5. Діяльність навчальних закладів розпочинається за наявності ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням послуг для одержання освіти і підготовкою фахівців різних рівнів кваліфікації. Ліцензія видається у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
6. Навчальні заклади діють на підставі власних статутів, затверджених:
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, стосовно навчальних закладів, що засновані на загальнодержавній власності і перебувають у його системі;
(абзац другий частини шостої статті 18 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, засновані на загальнодержавній власності, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти;
(абзац третій частини шостої статті 18 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, стосовно вищих навчальних закладів, заснованих на інших формах власності;
(абзац четвертий частини шостої статті 18 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування стосовно державних навчальних закладів, що є комунальною власністю, і навчальних закладів (крім вищих навчальних закладів), заснованих на інших формах власності.
7. Навчальний заклад повинен мати власну назву, в якій обов'язково вказується його тип (дитячий садок, школа, гімназія, ліцей, колегіум, коледж, інститут, консерваторія, академія, університет чи інше) та організаційно-правова форма.
Наукове і методичне забезпечення освіти здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, Національна Академія наук України, Національна академія педагогічних наук України, центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, вищі навчальні заклади, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, заклади післядипломної освіти, інші науково-методичні і методичні установи у взаємодії з відповідними підприємствами, творчими спілками, асоціаціями, товариствами, громадськими науковими організаціями.
(стаття 19 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
1. Навчальний заклад очолює його керівник (завідуючий, директор, ректор, президент тощо).
2. Керівники навчальних закладів, що є у загальнодержавній власності і підпорядковані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, обираються за конкурсом і призначаються на посаду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, шляхом укладання з ними контракту відповідно до порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
(частина друга статті 20 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
3. Керівники навчальних закладів, що є загальнодержавною власністю і підпорядковані іншим центральним органам виконавчої влади, обираються за конкурсом і призначаються на посаду (за попереднім погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти) відповідними центральними органами виконавчої влади шляхом укладання з ними контракту.
(частина третя статті 20 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
4. Керівники навчальних закладів, що є комунальною власністю, призначаються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, відповідними обласними, міськими, районними органами управління освітою за попереднім погодженням з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
5. Керівники навчальних закладів, заснованих на інших формах власності, призначаються їх засновниками або уповноваженими ними органами за попереднім погодженням з відповідними органами управління освітою місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
6. Керівники вищих навчальних закладів щорічно звітують перед загальними зборами (конференцією) колективу навчального закладу.
У системі освіти діє державна психологічна служба. Психологічне забезпечення навчально-виховного процесу в навчальних закладах здійснюють практичні психологи. За своїм статусом практичні психологи належать до педагогічних працівників.
Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії навчальних закладів, сім'ї і суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам, особам, які їх замінюють. Педагогічний патронаж здійснюється соціальними педагогами. За своїм статусом соціальні педагоги належать до педагогічних працівників.
Діячі науки, культури та представники інших сфер діяльності за рішенням навчального закладу можуть брати участь у навчально-виховній роботі, керівництві учнівськими, студентськими об'єднаннями за інтересами, сприяти інтелектуальному, культурному розвитку учнівської, студентської молоді, подавати консультаційну допомогу педагогам.
1. Особа з особливими освітніми потребами - це особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення права на освіту, сприяння розвитку особистості, поліпшення стану здоров'я та якості життя, підвищення рівня участі у житті громади.2. Інклюзивне навчання - це система освітніх послуг, що забезпечує реалізацію права на освіту осіб з особливими освітніми потребами, а також їх соціалізацію та інтеграцію в суспільство. Психолого-педагогічна, корекційно-розвиткова та інша допомога особам з особливими освітніми потребами в системі освіти надається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням їхніх потреб, визначених в індивідуальній програмі розвитку особи з особливими освітніми потребами.
3. Індивідуальна програма розвитку особи з особливими освітніми потребами - це документ, що забезпечує індивідуалізацію навчання особи з особливими освітніми потребами, визначає перелік необхідних психолого-педагогічних, корекційно-розвиткових та інших послуг і засобів для розвитку дитини, який розробляється групою фахівців з обов'язковим залученням батьків чи інших законних представників дитини.
(Закон доповнено статтею 23 1 згідно із
Законом України від 23.05.2017 р. N 2053-VIII)
Організація безкоштовного медичного обслуговування в системі освіти забезпечується місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, здійснюється закладами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, відомчими закладами охорони здоров'я відповідно до чинного законодавства.
(стаття 24 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
Організація та відповідальність за харчування у навчальних закладах державної та комунальної форми власності покладається на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, керівників навчальних закладів.(частина перша статті 25 у редакції
Закону України від 28.12.2014 р. N 76-VIII)
(установлено, що норми і положення частини першої статті 25 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 08.07.2010 р. N 2456-VI, враховуючи зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 р. N 79-VIII, згідно із Законом України від 28.12.2014 р. N 80-VIII) |
Харчування у навчальних закладах інших форм власності організовують засновник і керівник закладу.
Контроль та державний нагляд за якістю харчування покладається на органи охорони здоров'я.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання у навчальних закладах покладається на їх власника або уповноважений ним орган, керівника навчального закладу.
Випускнику державного або іншого акредитованого (атестованого) навчального закладу видається відповідний документ про освіту встановленого зразка.
Зразки документів про освіту затверджуються Кабінетом Міністрів України.
1. Національна рамка кваліфікацій - це системний і структурований за компетентностями опис кваліфікаційних рівнів.2. Національна рамка кваліфікацій спрямована на:
1) введення європейських стандартів та принципів забезпечення якості освіти з урахуванням вимог ринку праці до компетентностей фахівців;
2) забезпечення гармонізації норм законодавства у сфері освіти та соціально-трудових відносин;
3) сприяння національному і міжнародному визнанню кваліфікацій, здобутих в Україні;
4) налагодження ефективної взаємодії сфери освітніх послуг та ринку праці.
3. Національна рамка кваліфікацій розробляється із залученням об'єднань організацій роботодавців та затверджується у порядку, визначеному законодавством.
(розділ І доповнено статтею 27 1 згідно із
Законом України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
Система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Структура освіти включає: дошкільну освіту;
загальну середню освіту;
позашкільну освіту;
професійно-технічну освіту;
вищу освіту;
післядипломну освіту;
абзац восьмий статті 29 виключено
(згідно із Законом України
від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
абзац дев'ятий статті 29 виключено
(згідно із Законом України
від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
самоосвіту.
1. В Україні встановлюються такі освітні рівні:дошкільна освіта;
початкова загальна освіта;
базова загальна середня освіта;
повна загальна середня освіта;
професійно-технічна освіта;
вища освіта.
2. В Україні встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівні та ступені:
кваліфікований робітник;
молодший спеціаліст;
молодший бакалавр;
бакалавр;
магістр;
доктор філософії;
доктор наук.
(стаття 30 у редакції Закону
України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
1. Науковими ступенями є: доктор філософії;
(абзац другий частини першої статті 31 у редакції
Закону України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
доктор наук.
2. Наукові ступені доктора філософії і доктора наук присуджуються спеціалізованими вченими радами вищих навчальних закладів, наукових установ та організацій у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
(частина друга статті 31 у редакції
Закону України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
1. Вченими званнями є: старший дослідник;
(абзац другий частини першої статті 32 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
доцент;
професор.
2. Вчені звання старший дослідник, доцент, професор присвоюються на основі рішень вчених рад вищих навчальних закладів, наукових установ і організацій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
(частина друга статті 32 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім'ї, дошкільних навчальних закладах у взаємодії з сім'єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання.
Дошкільними навчальними закладами є: дошкільні навчальні заклади (ясла);
дошкільні навчальні заклади (ясла-садки);
дошкільні навчальні заклади (дитячі садки);
дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) компенсуючого типу;
будинки дитини;
дошкільні навчальні заклади (дитячі будинки) інтернатного типу;
дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) сімейного типу;
дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) комбінованого типу;
дошкільні навчальні заклади (центри розвитку дитини).
абзац одинадцятий частини першої статті 34 виключено
(згідно із Законом України
від 20.05.2008 р. N 290-VI)
Прийом дітей у дошкільні навчальні заклади проводиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють.
(стаття 34 у редакції Закону
України від 11.07.2001 р. N 2628-III)
1. Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, мовними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.
(частина перша статті 35 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 03.07.2012 р. N 5029-VI)
2. Держава гарантує молоді право на отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Україні є обов'язковою і може отримуватися у різних типах навчальних закладів. Держава гарантує безоплатне забезпечення підручниками, посібниками учнів загальноосвітніх навчальних закладів та педагогічних працівників у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
(частина друга статті 35 у редакції
Закону України від 28.12.2014 р. N 76-VIII)
(установлено, що норми і положення частини другої статті 35 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 08.07.2010 р. N 2456-VI, враховуючи зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 р. N 79-VIII, згідно із Законом України від 28.12.2014 р. N 80-VIII) |
(установлено, що норми і положення частини другої статті 35 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, згідно із Законом України від 25.12.2015 р. N 928-VIII) |
(частина друга статті 35 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 26.01.2016 р. N 940-VIII)
3. За рахунок коштів підприємств, установ і організацій, батьків та інших добровільних внесків можуть вводитися додаткові навчальні курси понад обсяг, визначений державним стандартом для відповідного освітнього рівня.
1. Основним видом середніх навчальних закладів є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший - початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий - основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій - старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту.
2. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.
3. Навчання у середній загальноосвітній школі починається з шести- або семирічного віку.
4. Створення загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється відповідно до Закону України "Про загальну середню освіту". Реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням сесії місцевої ради, державної і приватної форм власності - за рішенням засновника (засновників).
(частина четверта статті 36 у редакції
Закону України від 28.12.2014 р. N 76-VIII)
(установлено, що норми і положення частини четвертої статті 36 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 08.07.2010 р. N 2456-VI, враховуючи зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 р. N 79-VIII, згідно із Законом України від 28.12.2014 р. N 80-VIII) |
5. За рішенням місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для задоволення освітніх потреб населення можуть створюватися навчально-виховні комплекси "дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад" або об'єднання з іншими навчальними закладами, а також загальноосвітні навчальні заклади та групи продовженого дня.
(частина 5 статті 36 у редакції Закону
України від 11.07.2001 р. N 2628-III)
6. Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань. Особливо обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочення (стипендії, направлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних та закордонних освітніх, культурних центрів).
7. Для здобуття загальної середньої освіти створюються вечірні (змінні) школи, інклюзивні та/або спеціальні класи для навчання осіб з особливими освітніми потребами, а також класи, групи з очною, заочною, дистанційною формами навчання при загальноосвітніх школах.
Загальноосвітні навчальні заклади на підставі письмового звернення особи з особливими освітніми потребами, її батьків чи законних представників створюють інклюзивні та/або спеціальні класи для навчання осіб з особливими освітніми потребами.
(частина сьома статті 36 у редакції
Закону України від 23.05.2017 р. N 2053-VIII)
8. Бажаючим надається право і створюються умови для прискореного закінчення школи, складання іспитів екстерном.
1. Для дітей, які не мають необхідних умов для виховання і навчання в сім'ї, створюються загальноосвітні школи-інтернати. 2. Для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, створюються школи-інтернати, дитячі будинки, в тому числі сімейного типу, з повним державним утриманням.
3. Для дітей, які потребують тривалого лікування, створюються дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні санаторні школи-інтернати, дитячі будинки. Навчальні заняття з такими дітьми проводяться також у лікарнях, санаторіях, вдома.
4. Для осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах, створюються спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи, дитячі будинки, дошкільні та інші навчальні заклади з утриманням за рахунок держави.
5. Для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, створюються загальноосвітні школи і професійно-технічні училища соціальної реабілітації.
1. Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні. 2. Позашкільна освіта та виховання здійснюються навчальними закладами, сім'єю, трудовими колективами, громадськими організаціями, товариствами, фондами і грунтуються на принципі добровільності вибору типів закладів, видів діяльності.
3. Держава забезпечує умови для одержання учнями і молоддю позашкільної освіти.
1. До позашкільних навчальних закладів належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.
2. Для здійснення навчально-виховної роботи позашкільним навчальним закладам надаються спортивні об'єкти, культурні, оздоровчі та інші заклади безкоштовно та на пільгових умовах. Порядок їх надання визначається місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
1. Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, а також допрофесійну підготовку, перепідготовку, підвищення їх кваліфікації.(частина перша статті 40 у редакції
Закону України від 11.09.2003 р. N 1158-IV)
2. Професійно-технічна освіта громадян здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту.
3. Громадяни, які потребують соціальної допомоги і реабілітації, а також громадяни, які навчаються окремим професіям за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України, можуть отримувати професію не маючи базової загальної середньої освіти.
4. Професійна підготовка або перепідготовка осіб з особливими освітніми потребами у професійно-технічних навчальних закладах здійснюється за рахунок бюджетних коштів у межах обсягу державного замовлення з урахуванням медичних показань і протипоказань для подальшої трудової діяльності таких осіб. Вибір форм і методів професійної підготовки проводиться згідно з висновками спеціалістів медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичних закладів.
(статтю 40 доповнено частиною четвертою
згідно із Законом України від 23.05.2017 р. N 2053-VIII)
(назва статті 41 у редакції Закону
України від 11.09.2003 р. N 1158-IV)
1. До професійно-технічних навчальних закладів належать:
професійно-технічне училище відповідного профілю;
професійне училище соціальної реабілітації;
вище професійне училище;
професійний ліцей;
професійний ліцей відповідного профілю;
професійно-художнє училище;
художнє професійно-технічне училище;
вище художнє професійно-технічне училище;
училище-агрофірма;
вище училище-агрофірма;
училище-завод;
центр професійно-технічної освіти;
центр професійної освіти;
навчально-виробничий центр;
центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів;
навчально-курсовий комбінат;
навчальний центр;
інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання.
(частина перша статті 41 у редакції
Закону України від 11.09.2003 р. N 1158-IV)
2. Професійно-технічні навчальні заклади можуть мати денні, вечірні відділення, створювати і входити в різні комплекси, об'єднання.
3. Професійно-технічні навчальні заклади здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації громадян за державним замовленням, а також за угодами з підприємствами, об'єднаннями, установами, організаціями, окремими громадянами.
(частина третя статті 41 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 11.09.2003 р. N 1158-IV)
4. Професійно-технічні навчальні заклади можуть мати одне або декілька підприємств (установ, організацій) - замовників підготовки кадрів. Відносини з підприємствами, установами та організаціями - замовниками підготовки кадрів регулюються відповідно до укладених угод.
(частина четверта статті 41 у редакції
Закону України від 11.09.2003 р. N 1158-IV)
5. Учні державних та комунальних професійно-технічних навчальних закладів із числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і дітей, які потребують особливих умов виховання, перебувають на повному утриманні держави. Порядок забезпечення учнів державних та комунальних професійно-технічних навчальних закладів стипендією, організації харчування учнів із числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, дітей-інвалідів/інвалідів I - III групи та дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", визначається Кабінетом Міністрів України.
Органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть забезпечувати харчуванням учнів інших категорій та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів.
(частина п'ята статті 41 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 11.09.2003 р. N 1158-IV,
у редакції Закону України
від 28.12.2014 р. N 76-VIII)
(установлено, що норми і положення частини п'ятої статті 41 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 08.07.2010 р. N 2456-VI, враховуючи зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 р. N 79-VIII, згідно із Законом України від 28.12.2014 р. N 80-VIII) |
(установлено, що норми і положення частини п'ятої статті 41 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, згідно із Законом України від 25.12.2015 р. N 928-VIII) |
6. Випускникам професійно-технічних навчальних закладів відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюється кваліфікація "кваліфікований робітник" з набутої професії відповідного розряду (категорії).
Випускникам вищих професійних училищ та центрів професійно-технічної освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня може присвоюватися кваліфікація "молодший спеціаліст" тільки з акредитованого напряму (спеціальності).
(частина шоста статті 41 у редакції
Закону України від 11.09.2003 р. N 1158-IV)
7. Громадяни можуть також одержати професію, підвищити кваліфікацію, пройти перепідготовку безпосередньо на виробництві.
1. Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами ступенів вищої освіти відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.
(частина перша статті 42 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
2. Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти.
(частина друга статті 42 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
3. Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна, дистанційна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.
(абзац перший частини третьої статті 42 із змінами,
внесеними згідно із Законом України від 23.05.2017 р. N 2053-VIII)
Держава створює рівні умови громадянам України для реалізації їх права на здобуття вищої освіти.
(абзац другий частини третьої статті 42 із змінами,
внесеними згідно із Законом України від 23.05.2017 р. N 2053-VIII)
Абзац третій частини третьої статті 42 виключено
(згідно із Законом України
від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
Прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання.
Контроль за дотриманням принципів соціальної справедливості та законності при прийомі громадян до вищих навчальних закладів здійснюється органами, уповноваженими цим Законом.
4. Особливо обдарованим студентам забезпечується навчання та стажування за індивідуальними планами, встановлення спеціальних державних стипендій, створення умов для навчання за кордоном.
1. Вищими навчальними закладами є: університет, академія, інститут, коледж.(частина перша статті 43 у редакції
Закону України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
2. З метою визнання спроможності юридичної особи провадити освітню діяльність за певною спеціальністю та на певному рівні вищої освіти, що відповідає стандартам освітньої діяльності, такі юридичні особи проходять процедуру ліцензування.
(частина друга статті 43 у редакції
Закону України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
3. З метою підтвердження якості освітньої діяльності за певною спеціальністю та на певному рівні вищої освіти, що відповідає стандартам вищої освіти, вищі навчальні заклади мають право проходити процедуру акредитації освітньої програми, за якою вони здійснюють підготовку фахівців.
(частина третя статті 43 у редакції
Закону України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
4. Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими ступенями:
молодший бакалавр і бакалавр - забезпечують коледжі;
бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук - забезпечують університети, академії та інститути.
(частина четверта статті 43 у редакції
Закону України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
5. Вищі навчальні заклади у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.
1. Основними напрямами діяльності вищого навчального закладу є:
підготовка фахівців різних ступенів;
(абзац другий частини першої статті 44 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
підготовка та атестація наукових, науково-педагогічних кадрів;
науково-дослідна робота;
спеціалізація, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів;
культурно-освітня, методична, видавнича, фінансово-господарська, виробничо-комерційна робота;
здійснення зовнішніх зв'язків.
2. Вищі навчальні заклади здійснюють свою діяльність за державним контрактом (замовленням) та угодами як основною формою регулювання відносин між навчальними закладами та підприємствами, установами, організаціями, громадянами.
1. Наукова діяльність у системі вищої освіти включає виконання науково-дослідних робіт, підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. Науково-дослідна робота є складовою частиною підготовки фахівців і здійснюється науковими колективами, окремими вченими за договорами, контрактами, замовленнями, програмами, проектами. Для цього створюються наукові, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, технологічні парки, центри нових інформаційних технологій, науково-технічної творчості та інші формування.
2. Держава визнає пріоритет фундаментальних досліджень, що виконуються у системі освіти.
1. Автономія вищого навчального закладу - це самостійність, незалежність і відповідальність вищого навчального закладу у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації наукових досліджень, освітнього процесу, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, передбачених цим Законом.2. Права вищого навчального закладу, що визначають зміст його автономії, визначаються Законом України "Про вищу освіту" і не можуть бути обмежені іншими законами та нормативно-правовими актами.
(стаття 46 у редакції Закону
України від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
1. Післядипломна освіта - це спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення та оновлення її знань, умінь і навичок на основі здобутої раніше вищої освіти (спеціальності) або професійно-технічної освіти (професії) та практичного досвіду.2. Післядипломна освіта включає:
спеціалізацію - профільна спеціалізована підготовка з метою набуття особою здатності виконувати окремі завдання та обов'язки, що мають особливості в межах спеціальності;
перепідготовку - професійне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією працівниками, які здобули первинну професійну підготовку;
підвищення кваліфікації - підвищення рівня готовності особи до виконання її професійних завдань та обов'язків або набуття особою здатності виконувати додаткові завдання та обов'язки шляхом набуття нових знань і вмінь у межах професійної діяльності або галузі знань;
стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної професійної діяльності або галузі знань.
3. Форми післядипломної освіти:
професійне навчання працівників робітничим професіям;
асистентура-стажування;
інтернатура;
лікарська резидентура;
клінічна ординатура тощо.
4. Професійне навчання працівників робітничим професіям включає первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників і може здійснюватися безпосередньо у роботодавця або організовуватися на договірних умовах у професійно-технічних навчальних закладах, на підприємствах, в установах, організаціях, а працівників, які за класифікацією професій належать до категорій керівників, професіоналів і фахівців, - перепідготовку, стажування, спеціалізацію та підвищення кваліфікації і може організовуватися на договірних умовах у вищих навчальних закладах.
5. Асистентура-стажування проводиться в університетах, академіях, інститутах і є основною формою підготовки науково-педагогічних, творчих і виконавських фахівців мистецького спрямування.
6. Інтернатура проводиться в університетах, академіях, інститутах і є обов'язковою формою первинної спеціалізації осіб за лікарськими та провізорськими спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста або провізора-спеціаліста.
7. Лікарська резидентура проводиться в університетах, академіях, інститутах і є формою спеціалізації лікарів-спеціалістів за певними лікарськими спеціальностями виключно на відповідних клінічних кафедрах для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста згідно з переліком лікарських спеціальностей, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.
8. Клінічна ординатура проводиться в університетах, академіях, інститутах, наукових установах і є формою підвищення кваліфікації лікарів-спеціалістів, які пройшли підготовку в інтернатурі та/або резидентурі за відповідною лікарською спеціальністю.
9. Особа, яка успішно пройшла навчання за програмою післядипломної освіти, отримує відповідний документ, зразок якого затверджується засновником (засновниками) навчального закладу або уповноваженим ним (ними) органом.
10. Післядипломна освіта здобувається в академіях, інститутах післядипломної освіти, професійно-технічних навчальних закладах, відповідних структурних підрозділах вищих навчальних закладів, наукових, навчально-наукових установах у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
(стаття 47 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 11.09.2003 р. N 1158-IV,
у редакції Закону України
від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
1. До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати;
підрозділи вищих навчальних закладів (філіали, факультети, відділення та інші);
професійно-технічні навчальні заклади;
(абзац четвертий частини першої статті 48 у редакції
Закону України від 11.09.2003 р. N 1158-IV)
науково-методичні центри професійно-технічної освіти;
(частину першу статті 48 доповнено новим абзацом п'ятим
згідно із Законом України від 11.09.2003 р. N 1158-IV,
у зв'язку з цим абзац п'ятий вважати абзацом шостим)
відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.
2. Заклади післядипломної освіти можуть працювати за очною, вечірньою, заочною, дистанційною формами навчання, мати філіали і вести науково-дослідну роботу.
(частина друга статті 48 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 23.05.2017 р. N 2053-VIII)
Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіонавчальні програми тощо. Розділ III
УЧАСНИКИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ
Учасниками навчально-виховного процесу є: діти дошкільного віку, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти;
(абзац другий статті 50 у редакції Закону
України від 11.07.2001 р. N 2628-III)
керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти;
батьки або особи, які їх замінюють, батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу;
представники підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.
1. Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти відповідно мають гарантоване державою право на: навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;
вибір навчального закладу, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять;
додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;
продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освіти відповідно до угоди з навчальним закладом;
одержання направлення на навчання, стажування до інших навчальних закладів, у тому числі за кордон;
користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою навчального закладу;
доступ до інформації в усіх галузях знань;
участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;
особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту тощо;
участь в об'єднаннях громадян;
безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;
забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;
перерву в навчанні у вищих та професійно-технічних навчальних закладах;
користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я;
захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність;
збереження місця навчання на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період;
(частину першу статті 51 доповнено абзацом
згідно із Законом України від 03.07.2014 р. N 1575-VII)
відстрочку на складання екзаменаційної сесії та державної атестації у навчальних закладах на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
(частину першу статті 51 доповнено абзацом
згідно із Законом України від 03.07.2014 р. N 1575-VII)
2. Відволікання учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів за рахунок навчального часу на роботу і здійснення заходів, не пов'язаних з процесом навчання, забороняється, крім випадків, передбачених рішенням Кабінету Міністрів України.
1. Обов'язками вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів відповідно є: додержання законодавства, моральних, етичних норм;
систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня;
додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку навчального закладу.
2. Частину другу статті 52 виключено
(згідно із Законом України
від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
3. Інші обов'язки осіб, що навчаються, можуть встановлюватися законодавством, положеннями про навчальні заклади та їх статутами.
1. Вихованцям, учням, студентам, курсантам, слухачам, стажистам, клінічним ординаторам, аспірантам, докторантам може надаватися додатково соціальна і матеріальна допомога за рахунок місцевих бюджетів, центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, коштів громадян, юридичних і фізичних осіб за межами України, благодійних організацій, а також з інших надходжень.
2. При загальноосвітніх закладах утворюються фонди загального обов'язкового навчання для надання матеріальної допомоги учням, їх оздоровлення, проведення культурних заходів, інших передбачених законодавством витрат. Фонди загального обов'язкового навчання утворюються за рахунок коштів місцевих бюджетів у розмірі не меншому трьох відсотків витрат на утримання шкіл, а також за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, інших джерел.
3. Органи місцевого самоврядування можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів та педагогічних працівників до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів.
(частина третя статті 53 у редакції
Закону України від 28.12.2014 р. N 76-VIII)
4. На час виробничого навчання, практики учням і студентам забезпечуються робочі місця, безпечні та нешкідливі умови праці.
Порядок оплати виконаної роботи під час виробничого навчання і практики визначається Кабінетом Міністрів України.
П'ятдесят відсотків заробітної плати за виробниче навчання і виробничу практику учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів направляється на рахунок навчального закладу для здійснення його статутної діяльності, зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів, слухачів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи.
(абзац третій частини четвертої статті 53 у редакції
Закону України від 11.09.2003 р. N 1158-IV)
5. За студентами, аспірантами, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зберігаються додаткові види соціального і матеріального забезпечення, передбачені цим Законом.
(статтю 53 доповнено частиною п'ятою згідно із
Законом України від 03.07.2014 р. N 1575-VII)
1. Педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов'язки. 2. Педагогічну діяльність у навчальних закладах здійснюють педагогічні працівники, у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації та закладах післядипломної освіти - науково-педагогічні працівники.
Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників встановлюється Кабінетом Міністрів України.
3. Педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.
4. Педагогічні працівники підлягають атестації. За результатами атестації визначаються відповідність працівника займаній посаді, рівень його кваліфікації, присвоюються категорії, педагогічні звання. Порядок атестації педагогічних працівників встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти.
(абзац перший частини четвертої статті 54 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
Перелік категорій і педагогічних звань педагогічних працівників, порядок їх присвоєння визначаються Кабінетом Міністрів України.
Рішення атестаційної комісії є підставою для звільнення педагогічного працівника з роботи у порядку, встановленому законодавством.
1. Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на: захист професійної честі, гідності;
вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи;
індивідуальну педагогічну діяльність;
участь у громадському самоврядуванні;
користування подовженою оплачуваною відпусткою;
забезпечення житлом у першочерговому порядку, пільгові кредити для індивідуального і кооперативного будівництва;
придбання для працюючих у сільській місцевості основних продуктів харчування за цінами, встановленими для працівників сільського господарства;
одержання службового житла;
підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту, програм, форм навчання, навчальних закладів, установ та організацій, що здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку.
2. Відволікання педагогічних та науково-педагогічних працівників від виконання професійних обов'язків не допускається за винятком випадків, передбачених чинним законодавством.
Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані: постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;
забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами навчальних програм на рівні обов'язкових вимог щодо змісту, рівня та обсягу освіти, сприяти розвиткові здібностей дітей, учнів, студентів;
настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей;
виховувати у дітей та молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного та природного середовища країни;
готувати учнів та студентів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;
додержувати педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;
захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.
1. Держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам: належні умови праці, побуту, відпочинку, медичне обслуговування;
підвищення кваліфікації не рідше одного разу на п'ять років;
правовий, соціальний, професійний захист;
надання пільгових довготермінових кредитів на будівництво (реконструкцію) і придбання житла;
(частину першу статті 57 доповнено новим абзацом п'ятим
згідно із Законом України від 22.02.2006 р. N 3461-IV,
у зв'язку з цим абзаци п'ятий - чотирнадцятий вважати
відповідно абзацами шостим - п'ятнадцятим)
компенсації, встановлені законодавством, у разі втрати роботи, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці;
призначення і виплату пенсії відповідно до чинного законодавства;
встановлення підвищених посадових окладів (ставок заробітної плати) за наукові ступені і вчені звання;
виплати педагогічним і науково-педагогічним працівникам надбавок за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 роки - 10 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків;
(установлено, що у 2001 році положення і норми, передбачені абзацом дев'ятим частини першої статті 57 цього Закону, реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2001 рік згідно із Законом України від 07.12.2000 р. N 2120-III) |
(установлено, що у 2002 році положення і норми, передбачені абзацом дев'ятим частини першої статті 57 цього Закону, реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2002 рік згідно із Законом України від 20.12.2001 р. N 2905-III) |
надання педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов'язків;
(установлено, що у 2002 році положення і норми, передбачені абзацом десятим частини першої статті 57 цього Закону, реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2002 рік згідно із Законом України від 20.12.2001 р. N 2905-III) |
виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.
(установлено, що у 2001 році положення і норми, передбачені абзацом одинадцятим частини першої статті 57 цього Закону, реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2001 рік згідно із Законом України від 07.12.2000 р. N 2120-III) |
(установлено, що у 2002 році положення і норми, передбачені абзацом одинадцятим частини першої статті 57 цього Закону, реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2002 рік згідно із Законом України від 20.12.2001 р. N 2905-III) |
абзац дванадцятий статті 57 виключено
(установлено, що у 2001 році положення і норми, передбачені абзацом дванадцятим частини першої статті 57 цього Закону, реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2001 рік згідно із Законом України від 07.12.2000 р. N 2120-III) |
(установлено, що у 2002 році положення і норми, передбачені абзацом дванадцятим частини першої статті 57 цього Закону, реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2002 рік згідно із Законом України від 20.12.2001 р. N 2905-III) |
(дію абзацу дванадцятого частини першої статті 57 зупинено
на 2002 рік згідно із Законом України від 20.12.2001 р. N 2905-III,
на 2003 рік - згідно із Законом України від 26.12.2002 р. N 380-IV,
на 2004 рік - згідно із Законом України від 27.11.2003 р. N 1344-IV)
(установлено, що у 2005 році положення і норми, передбачені абзацом дванадцятим частини першої статті 57, діють в межах бюджетних призначень на оплату праці у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, згідно із Законами України від 23.12.2004 р. N 2285-IV, від 25.03.2005 р. N 2505-IV) |
(дію абзацу дванадцятого частини першої статті 57 зупинено на 2007 рік та встановлено, що оплата праці зазначених працівників здійснюється в межах бюджетних призначень на оплату праці та у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, згідно із Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V) |
(положення, передбачені частиною першою статті 66 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007) |
(абзац дванадцятий статті 57 виключено згідно із
Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI)
(зміни, внесені підпунктом "а" підпункту 1 пункту 49 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008) |
абзац тринадцятий статті 57 виключено
(установлено, що у 2001 році положення і норми, передбачені абзацом тринадцятим частини першої статті 57 цього Закону, реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2001 рік згідно із Законом України від 07.12.2000 р. N 2120-III) |
(установлено, що у 2002 році положення і норми, передбачені абзацом тринадцятим частини першої статті 57 цього Закону, реалізуються в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2002 рік згідно із Законом України від 20.12.2001 р. N 2905-III) |
(дію абзацу тринадцятого частини першої статті 57 зупинено
на 2002 рік згідно із Законом України від 20.12.2001 р. N 2905-III,
на 2003 рік - згідно із Законом України від 26.12.2002 р. N 380-IV,
на 2004 рік - згідно із Законом України від 27.11.2003 р. N 1344-IV)
(установлено, що у 2005 році положення і норми, передбачені абзацом тринадцятим частини першої статті 57, діють в межах бюджетних призначень на оплату праці у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, згідно із Законами України від 23.12.2004 р. N 2285-IV, від 25.03.2005 р. N 2505-IV) |
(дію абзацу тринадцятого частини першої статті 57 зупинено на 2007 рік та встановлено, що оплата праці зазначених працівників здійснюється в межах бюджетних призначень на оплату праці та у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, згідно із Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V) |
(положення, передбачені частиною першою статті 66 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007) |
(абзац тринадцятий статті 57 виключено згідно із
Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI)
(зміни, внесені підпунктом "а" підпункту 1 пункту 49 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008) |
Абзац чотирнадцятий статті 57 виключено
(згідно із Законом України
від 28.12.2007 р. N 107-VI)
(зміни, внесені підпунктом "а" підпункту 1 пункту 49 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008) |
Абзац п'ятнадцятий статті 57 виключено
(згідно із Законом України
від 28.12.2007 р. N 107-VI)
(зміни, внесені підпунктом "а" підпункту 1 пункту 49 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008) |
2. Держава забезпечує встановлення посадових окладів (ставок заробітної плати) науково-педагогічним, педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів та установ освіти на основі Єдиної тарифної сітки у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
(дію абзацу другого частини другої статті 57 зупинено
на 2002 рік згідно із Законом України від 20.12.2001 р. N 2905-III,
на 2003 рік - згідно із Законом України від 26.12.2002 р. N 380-IV,
на 2004 рік - згідно із Законом України від 27.11.2003 р. N 1344-IV)
(установлено, що у 2005 році положення і норми, передбачені абзацом другим частини другої статті 57, діють в межах бюджетних призначень на оплату праці у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, згідно із Законами України від 23.12.2004 р. N 2285-IV, від 25.03.2005 р. N 2505-IV) |
(дію абзацу другого частини другої статті 57 зупинено на 2007 рік та встановлено, що оплата праці зазначених працівників здійснюється в межах бюджетних призначень на оплату праці та у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, згідно із Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V) |
(положення, передбачені частиною першою статті 66 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007) |
(частина друга статті 57 у редакції
Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI)
(зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 1 пункту 49 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008) |
3. У разі захворювання педагогічного та науково-педагогічного працівника, яке унеможливлює виконання ним професійних обов'язків і обмежує перебування в дитячому, учнівському, студентському колективах, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, за ним зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
(частина третя статті 57 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 03.07.2014 р. N 1575-VII)
4. Педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педагогічними працівниками в цих населених пунктах і проживають у них, держава відповідно до чинного законодавства забезпечує безплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм. Пільги на безплатне користування житлом з опаленням та освітленням, передбачені абзацом першим цього пункту, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
(дію абзацу першого частини четвертої статті 57 зупинено
на 2003 рік згідно із Законом України від 26.12.2002 р. N 380-IV,
на 2004 рік - згідно із Законом України від 27.11.2003 р. N 1344-IV)
(дію абзацу першого частини четвертої статті 57 відновлено у зв'язку із внесенням змін до пункту 12 частини першої статті 80 Закону України від 27.11.2003 р. N 1344-IV згідно із Законом України від 17.06.2004 р. N 1801-IV) |
(абзац перший частини четвертої статті 57 із змінами,
внесеними згідно із Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI)
(зміни, внесені підпунктом "в" підпункту 1 пункту 49 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008) |
(абзац перший частини четвертої статті 57 із змінами,
внесеними згідно із Законами України від 27.03.2014 р. N 1166-VII,
від 28.12.2014 р. N 76-VIII)
Вони мають право на безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, розташованих на території відповідної ради, із земель сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, що приватизуються, або земель запасу чи резервного фонду, але не більше норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.
Дія абзацу другого цієї частини не поширюється на громадян, які раніше набули право на земельну частку (пай) та земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства, крім випадків успадкування права на земельну частку (пай), земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства відповідно до закону.
(абзац другий частини четвертої статті 57 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 11.12.2003 р. N 1377-IV,
замінено абзацами другим та третім згідно із
Законом України від 20.04.2004 р. N 1694-IV)
5. Педагогічним та науково-педагогічним працівникам за рахунок власних коштів навчальних закладів може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
(установлено, що норми і положення статті 57 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 08.07.2010 р. N 2456-VI, враховуючи зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 р. N 79-VIII, згідно із Законом України від 28.12.2014 р. N 80-VIII) |
(установлено, що норми і положення статті 57 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, згідно із Законом України від 25.12.2015 р. N 928-VIII) |
За особливі трудові заслуги педагогічні та науково-педагогічні працівники можуть бути нагороджені державними нагородами, відзначені знаками, грамотами, іншими видами морального та матеріального заохочення. (стаття 58 із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
1. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. 2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов'язані:
постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної мови, регіональних мов або мов меншин, інших мов і рідної мови, сім'ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;
(абзац третій частини третьої статті 59 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 03.07.2012 р. N 5029-VI)
виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;
сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;
виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.
4. Держава подає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків, захищає права сім'ї.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право: вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей;
обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;
звертатись до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;
захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.
1. Фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.
2. Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.
(установлено, що норми і положення частини другої статті 61 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 08.07.2010 р. N 2456-VI, враховуючи зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 р. N 79-VIII, згідно із Законом України від 28.12.2014 р. N 80-VIII) |
(установлено, що норми і положення частини другої статті 61 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, згідно із Законом України від 25.12.2015 р. N 928-VIII) |
3. Частину третю статті 61 виключено
(згідно із Законом України
від 23.12.2010 р. N 2856-VI)
3. Фінансування у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку додаткових корекційно-розвиткових занять (послуг) та придбання спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку, визначених індивідуальною програмою розвитку особи з особливими освітніми потребами, здійснюється за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами, коштів місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством.
(статтю 61 доповнено частиною третьою
згідно із Законом України від 23.05.2017 р. N 2053-VIII)
4. Додатковими джерелами фінансування є:
кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;
плата за надання додаткових освітніх послуг;
кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;
доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;
дотації з місцевих бюджетів;
дивіденди від цінних паперів;
(дію абзацу сьомого частини четвертої статті 61 зупинено на 2007 рік в частині відкриття рахунків у банківських установах, збереження коштів на депозитних рахунках у банках та користування банківськими кредитами згідно із Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V) |
(абзац сьомий частини четвертої статті 61
у редакції Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI)
(зміни, внесені підпунктом 2 пункту 49 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008) |
валютні надходження;
добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян;
інші кошти.
5. Розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється навчальним закладом у грошовій одиниці України - гривні, з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік.
Розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється у договорі, що укладається між навчальним закладом та особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, що оплачуватиме навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або надання додаткових освітніх послуг, і не може змінюватися протягом усього строку навчання (крім вищих навчальних закладів). Типовий договір затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти.
(абзац другий частини п'ятої статті 61 із змінами, внесеними
згідно із Законами України від 16.10.2012 р. N 5460-VI,
від 01.07.2014 р. N 1556-VII)
Розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг публікується у загальнодержавних друкованих засобах масової інформації та інформаційних збірниках центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти.
(абзац третій частини п'ятої статті 61 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
Абзац четвертий частини п'ятої статті 61 виключено
(згідно із Законом України
від 23.12.2010 р. N 2856-VI)
Плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг може вноситися за весь строк навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів або надання додаткових освітніх послуг повністю одноразово або частками - помісячно, по семестрах, щорічно.
(статтю 61 доповнено новою частиною п'ятою
згідно із Законом України від 13.12.2001 р. N 2887-III,
у зв'язку з цим частини п'яту - сьому
вважати відповідно частинами шостою - восьмою)
Розмір плати за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг для осіб, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зменшується з урахуванням перерваного та оплаченого строку навчання.
(частину п'яту статті 61 доповнено абзацом шостим
згідно із Законом України від 03.07.2014 р. N 1575-VII)
6. Частину шосту статті 61 виключено
(згідно із Законом України
від 23.12.2010 р. N 2856-VI)
7. У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні та галузеві асигнування навчальних закладів та установ, організацій системи освіти не зменшуються.
8. Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню та використовуються виключно за призначенням.
1. Фінансування фундаментальних та пошукових наукових досліджень, наукових програм, проектів державного значення у вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах системи освіти здійснюється на конкурсній основі в обсязі не меншому десяти відсотків державних коштів, що виділяються на утримання вищих навчальних закладів.
2. Фінансування прикладних досліджень, розробок здійснюється за рахунок бюджету та інших джерел, а результати досліджень реалізуються як товар відповідно до чинного законодавства.
1. Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.
2. Земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
3. Навчальні заклади самостійно розпоряджаються прибутками від господарської та іншої передбаченої їх статутами діяльності.
4. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
5. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
6. Потреби державних навчальних закладів та установ, організацій системи освіти для розвитку їх матеріально-технічної бази задовольняються державою першочергово відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України нормативів.
1. Навчальні заклади, наукові, науково-виробничі установи системи освіти, органи державного управління освітою мають право укладати договори про співробітництво, встановлювати прямі зв'язки із навчальними закладами, науковими установами системи освіти зарубіжних країн, міжнародними організаціями, фондами тощо відповідно до чинного законодавства України.
2. Державні навчальні заклади та наукові, науково-виробничі установи державної системи освіти, органи державного управління освітою мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до законодавства на основі договорів, укладених ними з іноземними юридичними, фізичними особами, мати власний валютний рахунок, створювати спільні підприємства.
3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади України разом з іншими державними установами, організаціями проводять роботу, пов'язану з встановленням еквівалентності атестатів і дипломів, міжнародним визнанням навчальних курсів, кваліфікацій, вчених ступенів і звань.
(частина третя статті 64 із змінами, внесеними
згідно із Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)
4. Держава сприяє міжнародному співробітництву навчальних закладів та органів управління освітою, виділяє їм відповідні валютні асигнування, звільняє від оподаткування, сплати мита і митного збору за навчальне, наукове та виробниче обладнання та приладдя, що надходять для них з-за кордону для навчальних і наукових цілей.
(частина 4 статті 64 втратила чинність в частині звільнення від сплати ввізного мита, митних та акцизних зборів і податку на добавлену вартість з товарів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України згідно із Законом України від 17.12.96 р. N 608/96-ВР) |
5. Валютні, матеріальні надходження від зовнішньоекономічної діяльності використовуються державними навчальними закладами, науковими, науково-виробничими установами системи освіти для забезпечення їх власної статутної діяльності згідно з чинним законодавством.
Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про освіту, то застосовуються правила міжнародного договору. Розділ VII
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОСВІТУ
Посадові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства про освіту, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Голова Верховної Ради | |
м. Київ | |