ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИПОСТАНОВА
від 11 травня 2016 рокуСудова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Охрімчук Л. І., суддів - Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Романюка Я. М., Сімоненко В. М., Яреми А. Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до казенного підприємства "Науково-виробничий комплекс "Іскра", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі про відшкодування моральної шкоди, за заявою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 29 квітня 2015 року, встановила:У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до казенного підприємства "Науково-виробничий комплекс "Іскра" (далі - КП "НВК "Іскра"), відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі (далі - Відділення) про відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначав, що перебував з КП "НВК "Іскра" в трудових відносинах, працював за спеціальністю слюсаря. Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 28 лютого 2007 року йому встановлено 45 % втрати професійної працездатності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві безстроково.
Посилаючись на те, що у зв'язку з трудовим каліцтвом порушено його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізувати повною мірою свої звички та бажання, починаючи з 2007 року перебуває на диспансерному обліку, стан його здоров'я погіршився, внаслідок чого він вимушений кожного року звертатися за медичною допомогою та проходити курс лікування, позбавлений можливості працювати за спеціальністю й матеріально забезпечувати свою родину, не може повноцінно виконувати свої сімейні обов'язки з господарства, що завдає йому душевних страждань, позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно 45 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та 500 грн. витрат на правову допомогу.
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 3 березня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Апеляційний суд Запорізької області рішенням від 29 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково: стягнув з Відділення на користь позивача 20 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди; у решті позовних вимог відмовив.
У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 29 квітня 2015 року Відділення просить скасувати ці судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції положень частини третьої статті 34 Закону України від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 1105-XIV; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На обґрунтування заяви Відділення надало копії рішень Верховного Суду України від 18 квітня, 23 травня 2007 року, 23 квітня 2008 року та ухвал Верховного Суду України від 1 червня і 12 жовтня 2011 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Відділення доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно із частиною першою статті 360 4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 перебував з КП "НВК "Іскра" в трудових відносинах ІНФОРМАЦІЯ_1.
11 грудня 1974 року стався нещасний випадок, у зв'язку з яким позивач набув ушкодження лівого ока. Унаслідок зазначеного каліцтва висновком МСЕК від 28 лютого 2007 року йому встановлено третю групу інвалідності із 45 % втрати професійної працездатності безстроково.
Згідно з актом форми Н-1 від 14 березня 1975 року причиною нещасного випадку на виробництві є відсутність огорожі на полірувальній бабці, відсутність контролю з боку майстрів за виконанням робіт, грубе порушення правил безпеки з боку позивача.
Із 7 лютого 2007 року позивач перебуває на обліку у Відділенні, у рахунок відшкодування матеріальної шкоди йому призначено страхові виплати, які він отримує щомісяця.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 27 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та пункту 22 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зупинено дію норм Закону N 1105-XIV, зокрема в частині відшкодування моральної шкоди на 2006 та 2007 роки відповідно. При цьому суд дійшов висновку про те, що оскільки право на виплату моральної шкоди у позивача виникло з дня встановлення йому МСЕК втрати професійної працездатності (28 лютого 2007 року), правових підстав для відшкодування моральної шкоди Відділенням немає. Крім того, шкода здоров'ю позивача спричинена, зокрема, його винною поведінкою, яка виразилась у нехтуванні правилами безпеки праці, а саме у виконанні робіт (полірування деталей) в особистих цілях, тому підстав для покладення відповідальності на роботодавця у вигляді відшкодування моральної шкоди також немає.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що оскільки Закон України від 23 лютого 2007 року N 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон N 717-V), яким внесено зміни до абзацу четвертого статті 1, виключено підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 21, частину третю статті 28, частину третю статті 34 Закону N 1105-XIV та скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Відділення, набрав чинності з 20 березня 2007 року, а право на виплату моральної шкоди у позивача виникло з 28 лютого 2007 року, то останній має право на відшкодування моральної шкоди, при цьому обов'язок з відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання, покладається саме на Відділення.
Разом з тим у рішенні Верховного Суду України від 18 квітня 2007 року, наданому заявником для порівняння, міститься висновок про відсутність підстав для відшкодування відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання, встановленого висновком МСЕК від 18 січня 2006 року, оскільки пунктом 27 статті 77 розділу VI "Особливі положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію абзацу четвертого статті 1 (у частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону N 1105-XIV щодо права потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Аналогічні висновки містяться в рішеннях Верховного Суду України від 23 травня 2007 року, 23 квітня 2008 року та ухвалах Верховного Суду України від 1 червня і 12 жовтня 2011 року.
Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень частини третьої статті 34 Закону N 1105-XIV, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції цієї норми матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Відповідно до абзацу 4 статті 1 Закону N 1105-XIV відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей було завданням страхування від нещасного випадку.
Згідно з підпунктом "е" пункту 1 статті 21 цього Закону в разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) був зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
За частиною третьою статті 28 Закону N 1105-XIV за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду.
Відповідно до частини третьої статті 34 цього Закону моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовувалась Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування повинно було здійснюватися у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат.
Отже, за змістом статей 21, 28, 30, 34, 35 цього Закону право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Пунктом 27 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та пунктом 22 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" було зупинено на 2006 та 2007 роки дію вказаних вище норм законодавства.
Крім того, Законом N 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, взагалі виключено частину третю Закону N 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду.
У справі, яка переглядається, 11 грудня 1974 року з позивачем стався нещасний випадок, у зв'язку із чим висновком МСЕК від 28 лютого 2007 року йому встановлено третю групу інвалідності та 45 % втрати професійної працездатності безстроково.
Ураховуючи наведене, у цій справі суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди Відділенням.
Такого ж по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції в судових рішеннях, наданих заявником для порівняння.
За таких обставин висновок апеляційного суду, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про те, що позивач має право на відшкодування Відділенням моральної шкоди, є помилковим.
Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається Верховним Судом України, помилково не застосували норми Закону N 1105-XIV та Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360 4 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень зазначених судів у цій справі в частині стягнення з Відділення на користь ОСОБА_1 20 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та залишення в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360 3, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 360 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:Заяву відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 29 квітня 2015 року в частині стягнення з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі на користь ОСОБА_1 20 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди скасувати, залишити в силі в цій частині рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 3 березня 2015 року.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий | Л. І. Охрімчук |
Судді: | В. І. Гуменюк |
| Н. П. Лященко |
| Я. М. Романюк |
| В. М. Сімоненко |
| А. Г. Ярема |
* * *
Відповідно до частини третьої статті 34 Закону України від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 1105-XIV) моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовувалась Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування повинно було здійснюватися у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат.
Пунктом 27 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та пунктом 22 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" було зупинено на 2006 та 2007 роки дію вказаних вище норм законодавства.
Законом України від 23 лютого 2007 року N 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", що набрав чинності з 20 березня 2007 року, взагалі виключено частину третю Закону N 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Отже, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду.
Суддя Верховного Суду України | Л. І. Охрімчук |