ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИПОСТАНОВА
від 18 січня 2017 рокуСудова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Романюка Я. М., суддів: Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Сімоненко В. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Інститут репродуктивної медицини" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки, стягнення моральної шкоди за заявою приватного акціонерного товариства "Інститут репродуктивної медицини" про перегляд судових рішень, встановила:У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказала, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, визнано незаконним та скасовано наказ від 2 червня 2014 року про звільнення позивачки з роботи за прогул без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України, зобов'язано відповідача видати ОСОБА_1 трудову книжку та внести відомості про звільнення її з посади радника генерального директора за власним бажанням 16 червня 2014 року за статтею 38 КЗпП України, а також стягнуто з приватного акціонерного товариства "Інститут репродуктивної медицини" (далі - ПраТ "Інститут репродуктивної медицини") на користь ОСОБА_1 2639 грн. 09 коп. заборгованості із заробітної плати, 22323 грн. заборгованості з виплати допомоги за тимчасову непрацездатність, 75600 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 75600 середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, 10886 грн. 54 коп. компенсації за невикористану щорічну відпустку та 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Однак рішення суду станом на вересень 2015 року не виконано, а відповідно до виконавчих проваджень станом на 9 грудня 2015 року виконано лише частково.
Враховуючи вищевикладене позивачка просить стягнути середній заробіток по день фактичного розрахунку, а також моральну шкоду, яку обґрунтовує тим, що своїми діями відповідач позбавив її можливості працевлаштуватися, підтвердити досвід за фахом, що позбавило позивачку її засобів для існування і призвело до непорозумінь в сім'ї.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "Інститут репродуктивної медицини" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 24 листопада 2014 року до 15 вересня 2015 року в сумі 136350 грн., середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 24 листопада 2014 року до 28 вересня 2015 року в сумі 142425 грн., моральну шкоду в розмірі 3000 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2016 року касаційну скаргу ПрАТ "Інститут репродуктивної медицини" відхилено, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ПрАТ "Інститут репродуктивної медицини" просить скасувати судові рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 24 листопада 2014 року до 15 вересня 2015 року та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 117, 235 КЗпП України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПрАТ "Інститут репродуктивної медицини" ОСОБА_2 на підтримання заяви, перевіривши доводи заяви, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
На підставі ст. 360 4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судом встановлено, що 22 лютого 2013 року ОСОБА_1 була призначена на посаду радника генерального директора ПрАТ "Інститут репродуктивної медицини".
Наказом заступника генерального директора ПрАТ "Інститут репродуктивної медицини" від 2 червня 2014 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з 2 червня 2014 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій, визнано незаконним наказ від 2 червня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, зобов'язано відповідача видати їй трудову книжку та внести до трудової книжки відомості про звільнення позивачки з посади радника генерального директора за власним бажанням з 16 червня 2014 року за статтею 38 КЗпП України, стягнуто з ПрАТ "Інститут репродуктивної медицини" на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 2639 грн. 09 коп., заборгованість по сплаті допомоги за тимчасову непрацездатність в розмірі 22323 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 10886 грн. 54 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 75600 грн., середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 75600 грн., моральну шкоду в розмірі 2000 грн.
23 квітня 2015 року Деснянським районним судом м. Києва видано виконавчі листи на підставі зазначеного рішенням суду.
Відповідно до постанови ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 7 грудня 2015 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 23 квітня 2015 року про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 75600 грн. закінчено у зв'язку зі сплатою боргу в повному обсязі згідно з платіжним дорученням від 2 грудня 2015 року.
Як вбачається з відповіді ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 7 грудня 2015 року, грошові кошти на погашення зазначеного боргу перераховано на рахунок депозитних сум ВДВС 28 та 29 вересня 2015 року, а тому фактично й остаточно зазначена виплата проведена відповідачем 29 вересня 2015 року.
Відповідно до постанови ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 26 листопада 2015 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 23 квітня 2015 року про стягнення середнього заробітку за час затримки трудової книжки у сумі 75600 грн. закінчено у зв'язку зі сплатою боргу в повному обсязі згідно з платіжним дорученням від 19 листопада 2015 року.
Як вбачається з відповіді ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 11 грудня 2015 року грошові кошти на погашення зазначеного боргу перераховано на рахунок депозитних сум ВДВС 14 вересня 2015 року та 15 вересня 2015 року, а тому фактично й остаточно зазначена виплата проведена відповідачем 15 вересня 2015 року.
Постановами ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 13 жовтня 2015 року та 1 грудня 2015 року виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих листів, виданих 23 квітня 2015 року, про зобов'язання відповідача видати позивачу трудову книжку та внесення в неї відомостей закінчені у зв'язку з виконанням рішення суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що вина в невиплаті належних позивачеві при звільненні грошових сум встановлена рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року. Порушення права припинено та виплата належних позивачці грошових сум здійснена лише під час провадження в суді першої інстанції, що є підставою для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 24 листопада 2014 року до 15 вересня 2015 року (по день фактичного розрахунку) на підставі статті 117 КЗпП України, а також стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки з 24 листопада 2014 року до 28 вересня 2015 року (по день видачі трудової книжки) на підставі статті 235 КЗпП України.
Проте, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2013 року, суд касаційної інстанції виходив із того, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку за статтею 117 та статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. Крім того, у статтях 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Оскільки більш тривале порушення трудових прав працівника було викликане невидачею трудової книжки, тому суд касаційної інстанції вважав за необхідне застосувати лише положення статті 235 КЗпП України.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 117, 235 КЗпП України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Окрім того, відповідно до частини 5 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Оскільки позивачці, яка була звільнена 16 червня 2014 року, трудову книжку видали лише 28 вересня 2015 року, під час розгляду даної справи в суді, що свідчить про вину відповідача у затримці видачі трудової книжки, то суди також правильно вважали, що є порушення вимог статті 235 КЗпП України.
Однак не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Таким чином, ураховуючи, що більш тривале порушення трудових прав позивачки викликане невидачею трудової книжки, тому колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення статті 235 КЗпП України.
Ураховуючи наведене, ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в частині стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки судові - залишити в силі.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360 3, частинами першою, другою статті 360 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:Заяву приватного акціонерного товариства "Інститут репродуктивної медицини" задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2016 року в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий | Я. М. Романюк |
Судді: | В. І. Гуменюк |
| Н. П. Лященко |
| В. М. Сімоненко |
* * *
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Окрім того, відповідно до частини 5 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Однак не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Таким чином, ураховуючи, що більш тривале порушення трудових прав позивачки викликане невидачею трудової книжки, тому колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення статті 235 КЗпП України.
Суддя Верховного Суду України | Я. М. Романюк |