Тривалість робочого часу, встановлена статтею 50 КЗпП України, отримала назву нормальної. Поряд із цим у законодавстві про працю (наприклад, у частині другій ст. 50 КЗпП) використовується термін «норма тривалості робочого часу». Цей термін не можна ототожнювати з терміном «нормальна тривалість робочого часу», бо на підприємствах і в організаціях при укладенні колективного договору може встановлюватись менша норма тривалості робочого часу.

Скорочена тривалість робочого часу також є нормою, яка в певних межах є обов’язковою для сторін трудового договору, що не виключає відхилень від неї у правових формах, котрі допускаються законом (наприклад, за скороченої тривалості робочого часу може бути встановлений неповний робочий час).

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється законом, іншими актами законодавства про працю. Безпосередньо законом (частиною першою ст. 51 КЗпП) скорочена тривалість робочого часу встановлюється для осіб, які не досягли віку 18 років. Для працівників віком від 16 до 18 років скорочена тривалість робочого часу становить 36 год. на тиждень. Для працівників віком від 15 до 16 років скорочена тривалість робочого часу становить 24 год. на тиждень. Така сама скорочена тривалість робочого часу встановлена для учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів і студентів вищих навчальних закладів першого та другого рівнів акредитації віком від 14 до 15 років, які працюють, відповідно до частини третьої статті 188 КЗпП. У частині першій статті 51 КЗпП при цьому дуже невдало зазначається, що скорочена тривалість робочого часу (24 год. на тиждень) встановлюється для учнів віком від 14 до 15 років, «які працюють в період канікул». Насправді ця скорочена тривалість робочого часу застосовується до працівників віком від 14 до 15 років завжди: як тоді, коли вони працюють у період канікул, так і тоді, коли вони працюють протягом навчального року у вільний від навчання час.

Якщо неповнолітня особа уклала трудовий договір, відповідно до якого встановлюється скорочена тривалість робочого часу — 36 або 24 год. на тиждень (залежно від віку), оплата праці здійснюється за повною тарифною ставкою, окладом (деякі особливості оплати праці працівників, яким не виповнилося вісімнадцять років, встановлюються ст. 194 КЗпП). Разом з тим неповнолітні, як і будь-які працівники, можуть укладати трудові договори з умовою про неповний робочий час. Зазвичай, відповідно до статті 56 КЗпП, сторони трудового договору самі домовляються про встановлення неповного робочого часу. Згідно з частиною першою статті 51 КЗпП учні віком від 14 до 15 років, які уклали трудові договори, мають право працювати впродовж усієї скороченої тривалості робочого часу (24 год. на тиждень) лише в період канікул. У період навчального року такі особи мають право працювати не більше 12 год. на тиждень. Тут мається на увазі, що до учнів віком від 14 до 15 років застосовується правило про скорочену тривалість робочого часу — 24 год. на тиждень, але в період навчального року застосування скороченої тривалості робочого часу має обов’язково поєднуватися з умовою про неповний робочий час, який не може перевищувати половину скороченого робочого часу, встановленого для осіб віком від 14 до 15 років.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці. Вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Це положення пункту 2 частини першої статті 51 КЗпП є нормою прямої дії в частині встановлення максимальної тривалості робочого часу працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці. Воно підлягає також прямому застосуванню разом із Переліком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163 (далі — Перелік). Це означає, що правило пункту 9 Порядку застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики 23 березня 2001 р. № 122 (далі — Порядок), «скорочена тривалість робочого тижня встановлюється колективним договором залежно від атестації робочих місць за умовами праці…» не виключає права працівника на скорочену тривалість робочого часу, якщо вона не встановлена колективним договором. Більше того, окремий працівник має право в будь-який час звернутися до власника або уповноваженого ним органу з вимогою ініціювати позачергову атестацію робочого місця. Це право підлягає захисту в органах із розгляду трудових спорів. Якщо за результатами розгляду спору буде проведено позачергову атестацію робочого місця, яка підтвердить право працівника на скорочену тривалість робочого часу, власник має видати відповідний наказ за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. В межах строку звернення до органів з розгляду трудових спорів (ст. 225, 233 КЗпП) працівник може вимагати також здійснення доплати за надурочну роботу, яку він виконував у зв’язку із застосуванням нормальної тривалості робочого часу, хоча працівник з урахуванням шкідливих умов праці мав право на скорочену тривалість робочого часу.

У Переліку використовуються різні способи виокремлення виробництв, цехів, професій і посад, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня. Це, зокрема, зазначення:

• найменування професії відповідно до Класифікатора професій без будь-якої конкретизації (наприклад, у розділі 39 «Загальні професії» Переліку зазначається професія «котлочистильник»);
• найменування професії в поєднанні із зазначенням виду виробництва (наприклад, у розділі 2 «Металургія і виробництво коксу» називається професія «завантажувач шихти на виробництві магнію»);
• найменування професії в поєднанні із зазначенням цехів та виробництв (наприклад, у розділі 2 «Металургія і виробництво коксу» називається професія «машиніст крану (кранівник) цехів електролізу нікелю, що належать до виробництва міді, нікелю та інших кольорових металів»);
• виду виробництва без зазначення професії, оскільки скорочена тривалість робочого часу встановлюється для всіх робітників, керівників і фахівців, зайнятих у таких виробництвах (наприклад, усі робітники, керівники і фахівці, зайняті на виробництві фарб для високого друку, зазначених у розділі 3 «Хімічне виробництво», мають право на скорочену тривалість робочого часу);
• професії з конкретизацією виду виконуваних робіт (наприклад, у розділі 28 «Транспортні послуги» зазначається професія вулканізатора та ремонтувальника гумових виробів, зайнятих ремонтом поручнів ескалатора. Іноді спеціально вказується «безпосередньо зайняті»).

Формальні ознаки — форма власності підприємства, відомча підпорядкованість не визнаються критеріями, за якими визначається наявність чи відсутність права на скорочену тривалість робочого часу. Галузева належність підприємства також не визнається таким критерієм. Так, якщо промислове підприємство має підрозділ, який займається сільськогосподарським виробництвом, то працівники цього підрозділу мають право на скорочену тривалість робочого часу відповідно до розділу 27 «Сільське господарство».

У Переліку звичайно не зазначається тривалість зайнятості працівників на роботах зі шкідливими умовами, яка (тривалість) дає право на скорочення робочого часу. Відповідно до пункту 8 Порядку працівники за відсутності такого зазначення мають право на скорочену тривалість робочого часу, якщо вони зайняті у шкідливих умовах праці не менше половини тривалості робочого часу, встановленої для відповідних працівників (робіт). Досить часто в Переліку зазначається «постійно зайнятий», «постійно працює», «зайнятий упродовж усього робочого часу», «зайнятий протягом усього робочого дня». У таких випадках працівники мають право на скорочену тривалість робочого часу лише в ті дні, в які вони фактично були зайняті у шкідливих умовах протягом усього скороченого робочого часу, встановленого для відповідних працівників.

Бригадирам, помічникам та підручним робітникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці, скорочена тривалість робочого часу встановлюється та сама, що й робітникам відповідних професій, прямо зазначених у Переліку (п. 4 Переліку).

Переліком уперше запроваджена така правова конструкція, як скорочення тривалості робочого часу до 36 год. на тиждень з умовою, що на роботах із шкідливими умовами праці має бути відпрацьовано 24 год., а решта (12 год.) робочого часу — на роботах із нормальними умовами праці. Це передбачено стосовно робітників, зайнятих безпосередньо протруєнням бавовняного насіння в цеху (розділ 14 «Текстильна промисловість»), і працівників сільського господарства, безпосередньо зайнятих на роботах з використання отрутохімікатів. Робота з нормальними умовами праці, яку в таких випадках працівник має виконувати впродовж 12 год. на тиждень, може виходити за межі професії, яка надає право на скорочену тривалість робочого часу. У таких випадках вона має бути передбачена умовами трудового договору як під час прийняття на роботу, так і пізніше. У разі відмови працівника від виконання іншої роботи, не пов’язаної зі шкідливими умовами праці, якщо вона під час прийняття на роботу не була передбачена трудовим договором, застосовуються правила частини третьої статті 32 КЗпП.

Відповідно до частини третьої статті 51 КЗпП законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для лікарів. Це положення застосуванню не підлягає, оскільки лікарі визнані особами, що працюють на роботах із шкідливими умовами праці, їхні посади включені до розділу 32 «Охорона здоров’я, освіта та соціальна допомога» Переліку. У зв’язку із включенням посад лікарів, середнього та молодшого медичного персоналу до Переліку в Україні втратила чинність постанова РНК СРСР від 11 грудня 1940 р. № 2499, якою було встановлено скорочену тривалість робочого часу для деяких категорій медичних працівників.

Передбачається встановлення скороченої тривалості робочого часу для учителів (частина третя ст. 51 КЗпП). Робочий час учителя загальноосвітнього навчального закладу (час, призначений для навчально-виховного процесу) визначається у статті 25 Закону «Про середню освіту» від 13 травня 1999 р. № 651-XIV (далі — Закон № 651-XIV) як педагогічне навантаження. Педагогічне навантаження вчителя, що винагороджується тарифною ставкою, становить 18 навчальних годин протягом навчального тижня. Але цим усе навчальне навантаження вчителя не вичерпується. Воно встановлюється керівником загальноосвітнього навчального закладу на навчальний рік і затверджується відповідним органом управління освітою (це правило поширюється і на навчальні заклади приватної власності). Таке педагогічне навантаження може включати виконання обов’язків щодо класного керівництва, перевірки зошитів, завідування майстернями, навчальними кабінетами, навчально-виховними ділянками, здійснення інших видів педагогічної діяльності. Будь-яких обмежень цього виду педагогічного навантаження максимальним чи мінімальним робочим часом, необхідним для його виконання, не передбачається. Встановлюються лише розміри оплати, яка здійснюється за виконання такої роботи понад тарифну ставку. Отже, на сьогодні загальна тривалість скороченого робочого часу вчителів залишається невизначеною, що й обумовило контроль з боку відповідних органів управління освітою за розподілом педагогічного навантаження між учителями, який (розподіл) здійснюється керівником загальноосвітнього навчального закладу.

Закону не суперечитиме включення до колективних договорів, що укладаються в загальноосвітніх навчальних закладах, умов про те, що розподіл педагогічного навантаження між учителями керівник такого закладу повинен погодити з виборним органом первинної профспілкової організації.

Аналогічним чином визначається педагогічне навантаження педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів (ст. 22 Закону «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 р. № 1841-ІІІ).

Стаття 25 Закону № 651-XIV встановлює педагогічне навантаження вихователя загальноосвітнього навчального закладу тривалістю 30 год. на тиждень, вихователя загальноосвітньої спеціальної школи (школи-інтернату) — 25 год. на тиждень. Оскільки не зазначається, що тут ідеться про «навчальні» години, вони мають вважатись астрономічними. А вказівка на те, що таке педагогічне навантаження «становить тарифну ставку», дає підстави для висновку, що воно не є граничним. Керівник загальноосвітнього навчального закладу може доручити вихователям виконання й іншої роботи, котра охоплюється поняттям педагогічної діяльності, щоправда, лише за умови додаткової оплати у встановлених законодавством розмірах.

Педагогічне навантаження педагогічного працівника дошкільного навчального закладу встановлене тривалістю від 20 до 40 год. (в останньому випадку працівникам не надається право на скорочену тривалість робочого часу). Конкретна тривалість робочого часу окремих категорій таких працівників встановлюється статтею 30 Закону «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р. № 2628-ІІІ. Її перевищення не допускається, крім випадків застосування надурочних робіт або роботи в умовах ненормованого робочого часу. Не виключається також укладення між тими самими сторонами трудового договору про роботу за сумісництвом. Але в такому випадку робота понад установлену законом тривалість робочого часу буде здійснюватися не відповідно до інституту робочого часу, а відповідно до інституту трудового договору.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р. № 2984-ІІІ (далі — Закон № 2984-ІІІ) робочий час педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації визначається КЗпП. Частина друга статті 48 Закону № 2984-ІІІ не передбачає такої посади педагогічних та науково-педагогічних працівників, як учитель. Отже, на педагогічних і науково-педагогічних працівників не може поширюватися частина третя статті 51 КЗпП, що передбачає встановлення скороченої тривалості робочого часу для вчителів. За таких умов посилання в частині першій статті 49 Закону № 2984-ІІІ на КЗпП, яким визначається робочий час педагогічних і науково-педагогічних працівників, має тлумачитися в такий спосіб, що тривалість робочого часу цієї категорії працівників узагалі не скорочується. Встановлюється лише, що час виконання навчальних, методичних, наукових, організаційних та інших трудових обов’язків у навчальному році не повинен перевищувати річний робочий час, який, враховуючи вищевикладене, має розраховуватися виходячи з нормального робочого часу, встановленого статтею 50 КЗпП.

Крім того, обмежується навчальне навантаження цієї категорії працівників. Воно не може перевищувати 900 год. на навчальний рік для науково-педагогічних працівників і 720 год. — для педагогічних. Індивідуальним планом педагогічного чи науково-педагогічного працівника на навчальний рік визначаються види навчального навантаження кожного такого працівника та обсяг навантаження за кожним видом.

Право на скорочену тривалість робочого часу мають також інваліди І та ІІ груп, які працюють на підприємствах, у цехах і дільницях, призначених для використання праці інвалідів. Формальні критерії для віднесення підприємств, цехів і дільниць до таких, що призначені для використання праці інвалідів, законодавство не встановлює.

За відсутності критеріїв, встановлених законодавством про працю, до категорії підприємств, цехів і дільниць, призначених для використання праці інвалідів, слід відносити ті, що передбачені пунктом 7.12.1 частини 7.12 статті 7 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР (далі — Закон № 334/94-ВР). Цим пунктом встановлено два критерії:

• не менше 50% працівників мають бути інвалідами, що працюють на робочих місцях, призначених для використання праці таких осіб;
• фонд оплати праці, який припадає на інвалідів, має становити не менш як 25% фонду заробітної плати підприємства, цеху, дільниці.

При визначенні підприємств, цехів і дільниць, які належать до таких, що призначені для використання праці інвалідів, враховуються робочі місця для інвалідів І, ІІ і ІІІ груп, а також фонд заробітної плати, що припадає на всіх інвалідів, у тому числі інвалідів ІІІ групи. Разом із тим право на скорочену тривалість робочого часу мають тільки інваліди І та ІІ груп, як це встановлено постановою Ради Міністрів Союзу РСР «Про заходи щодо подальшого удосконалення використання праці пенсіонерів та інвалідів у народному господарстві і пов’язані з цим додаткові пільги» від 14 вересня 1973 р. № 674. Це не виключає поширення права на скорочену тривалість робочого часу і на інвалідів ІІІ групи, які працюють на підприємствах, у цехах і на дільницях, призначених для використання праці інвалідів, шляхом включення такого положення до колективного договору.

Встановлення скороченої тривалості робочого часу колективним договором

Відповідно до частини четвертої статті 51 КЗпП на підприємствах і в організаціях колективним договором скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда. Для інших осіб, які виховують малолітніх дітей без матері, встановлення скороченої тривалості робочого часу не передбачається навіть з урахуванням статті 1861 КЗпП. Під «дитиною-інвалідом» тут розуміється особа, яка не досягла вісімнадцяти років і є інвалідом, оскільки стаття 1 Закону «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІІІ визначає дитину як особу віком до вісімнадцяти років, якщо відповідно до закону, який поширюється на неї, вона не набула прав повнолітньої особи раніше.

Зазначення в частині четвертій статті 51 КЗпП можливості встановлення на підприємствах, в організаціях скороченої тривалості робочого часу для згаданих категорій працівників «за рахунок власних коштів» втратило будь-яке реальне значення. По-перше, відповідно до пункту 5.6.1 частини 5.6 статті 5 Закону № 334/94-ВР підприємства та організації-платники податку на прибуток не обмежені в праві відносити до своїх валових витрат будь-які витрати на основну і додаткову заробітну плату, встановлену за домовленістю сторін (як колективного, так і трудового договору). Отже, твердження про можливість встановлення скороченої тривалості робочого часу лише з виплатою частини заробітної плати, що припадає на час, на який тривалість робочого часу скорочується, за рахунок коштів, які залишаються у підприємства чи організації після сплати податку на прибуток, було б неправильним. По-друге, термін «власні кошти» в законодавстві про працю розуміється ширше, включає в себе будь-які кошти, які знаходяться в розпорядженні роботодавця.

Однак потребує відповіді питання про можливість встановлення колективним договором скороченої тривалості робочого часу для інших категорій працівників (крім жінок, про яких зазначається в частині четвертій ст. 51 КЗпП) або для всіх працівників даного підприємства чи установи в цілому. Слід звернути увагу на ту обставину, що на сьогодні тлумачення нормативно-правових актів (особливо це стосується законодавства про працю) переважно визнається мистецтвом, яке грунтується на інтуїції, а не наукою. Це мистецтво підштовхує і вчених, і юристів-практиків до такого тлумачення частини четвертої статті 51 КЗпП, відповідно до якого з неї випливає неприпустимість встановлення на підприємствах і в організаціях скороченої тривалості робочого часу для інших категорій працівників (крім категорій, названих у цій частині). Це — помилка. Справді, правило, сформульоване в нормативно-правовому акті, діє в межах гіпотези відповідної правової норми. За межами цієї гіпотези діє протилежне правило. Тому з дозволу законодавця на встановлення скороченої тривалості робочого часу для певної категорії працівників (частина четверта ст. 51 КЗпП) можна було б зробити висновок про неприпустимість встановлення скороченої тривалості робочого часу для всіх інших працівників. Але це можливо тільки за відсутності загального правила, яке поширюється на ті самі правовідносини. У даному випадку таке загальне правило є. Відповідно до абзацу сьомого частини другої статті 13 КЗпП і абзацу сьомого частини другої статті 7 Закону «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р. № 3356-XII (далі — Закон № 3356-XII) у колективному договорі встановлюються, зокрема, положення щодо тривалості робочого часу. Це означає, що сторони колективного договору мають право встановлювати для всіх працівників скорочену тривалість робочого часу. Вони не позбавляються цього права стосовно всіх працівників або окремих їх категорій тільки тому, що частина четверта статті 51 КЗпП прямо передбачає можливість встановлення на підприємствах і в організаціях скороченої тривалості робочого часу лише для певної категорії працівників.

Більше того, з частини четвертої статті 51 КЗпП в силу абзацу сьомого частини другої статті 13 КЗпП і абзацу сьомого частини другої статті 13 Закону № 3356-XII не випливає навіть заборони встановлювати скорочену тривалість робочого часу в установах, які фінансуються з бюджетів. Інша річ, що включення таких положень до змісту колективних договорів, що укладаються в установах, які фінансуються з бюджетів, не практикується, оскільки штатний розпис установ формується з розрахунком на нормальну тривалість робочого часу, а тому встановлення колективним договором скороченої тривалості робочого часу майже неминуче призводитиме до зменшення кількості працівників на вимогу державного органу вищого ступеня.

Викладене тлумачення частини четвертої статті 51 КЗпП не є загальновизнаним. Проте нині ведуться інтенсивні розробки методології тлумачення нормативно-правових актів, які приведуть до перегляду уявлень, що склалися. Є надія й на те, що така методологія буде сприйнята вищими судовими інстанціями.

Статья предоставлена нашему порталу
редакцией журнала «Справочник кадровика»