Гарантії забезпечення рівності прав громадян на працю передбачено статтями 2¹, 5¹, 22 Кодекса законів про працю України. Зокрема статтею 22 КЗпП встановлено заборону необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу, а також будь-якого прямого або непрямого обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання. Натомість вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника можуть встановлюватися законодавством України.

У низці інших статей КЗпП, які регулюють питання прийняття на роботу, також зазначено, що законодавством України можуть встановлюватись інші норми, ніж ті, що передбачено КЗпП, а до окремих працівників встановлено певні вимоги, невідповідність яким є підставою для обгрунтованої відмови в прийнятті на роботу. Так, частиною другою статті 24 КЗпП встановлено, що під час укладення трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.

У таблиці 1 наведено умови прийняття на роботу в певних випадках, передбачених КЗпП. Крім того, КЗпП та іншими законодавчими актами передбачено додаткові гарантії при прийнятті на роботу деяких категорій громадян (табл. 2). Окремими законодавчими актами України встановлено певні правила прийняття на роботу або додаткові вимоги чи гарантії при працевлаштуванні (табл. 3).

Таблиця 1. Умови прийняття на роботу в певних випадках

Особливі випадки прийняття на роботу	Умови прийняття на роботу	Підстава
Спільна робота родичів	Власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному. На підприємствах державної форми власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється законодавством.	Ст. 251 КЗпП
Сумісництво	Працівник має право укладати трудовий договір на одному або одночасно на кількох підприємствах, тобто має право працювати за сумісництвом, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.	Ст. 21 КЗпП
Укладення контракту	Допускається застосування такої особливої форми трудового договору як контракт, сфера застосування якого визначається законами України.	Ст. 21 КЗпП
Прийняття на роботу в порядку переведення	Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.	Ст. 24 КЗпП
Вимоги до стану здоров’я	Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) медичного огляду працівників, зайнятих на важких роботах, на роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду, термін і порядок його проведення встановлюються Міністерством охорони здоров’я України за погодженням із Державним комітетом по нагляду за охороною праці.	Ст. 169 КЗпП
	Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров’я.	Ст. 24 КЗпП

Таблиця 2. Додаткові гарантії при прийнятті на роботу деяких категорій громадян

Категорія громадян	Умови прийняття на роботу	Підстава
Жінки	Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям — за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. У разі відмові в прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов’язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмову в прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.	Ст. 184 КЗпП
	Зазначена гарантія поширюється також на батьків, які виховують дітей без матері (у т. ч. у разі тривалого перебування матері у лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників).	Ст. 1861 КЗпП
	Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного та побутового обслуговування).	Ст. 174 КЗпП
Молодь	Усі особи молодше 18 років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.	Ст. 191 КЗпП
	Не допускається прийняття на роботу осіб, які не досягли 16 років. За згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років. Допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.	Ст. 188 КЗпП
	Забороняється застосування праці осіб до досягнення ними 18 років на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.	Ст. 190 КЗпП
	Забороняється відмова у прийнятті на роботу молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб до досягнення ними вісімнадцяти років, направлених на підприємства, в установи, організації в рахунок броні. Така відмова може бути оскаржена ними до суду.	Ст. 196 КЗпП
	Працездатній молоді — громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років. Молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.	Ст. 197 КЗпП
Інваліди	Працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до медичних рекомендацій.	Ст. 172 КЗпП
	Інвалідам забезпечується право працювати на підприємствах, в установах і організаціях а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Відмова в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб. Після закінчення навчального закладу інвалідам надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або надається за їх бажанням право вільного працевлаштування. При відмові у прийнятті на роботу, ненаданні роботи за спеціальністю інваліду, направленому за розподілом після закінчення навчального закладу, адміністрація підприємства відшкодовує витрати на його проїзд до місця роботи і назад до місця постійного проживання, а також витрати на проїзд супровідника, якщо він є необхідним.	Ст. 17, 24 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII
Громадяни, які потребують соціального захисту	Додаткові гарантії щодо працевлаштування надаються громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, а саме: жінкам, які мають дітей віком до шести років; одиноким матерям, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів; молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років); особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування; інвалідам, які не досягли пенсійного віку. Працевлаштування зазначених категорій громадян (крім інвалідів) здійснюється у межах броні, установленої для даного підприємства незалежно від форми власності. У разі відмови у прийнятті на роботу таких громадян (крім інвалідів) у межах установленої броні з підприємств державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.	Ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-XII

Таблиця 3. Певні правила прийняття на роботу
або додаткові вимоги чи гарантії при працевлаштуванні

Вид діяльності	Умови прийняття на роботу	Підстава
Медична діяльність	Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, які встановлюються Міністерством охорони здоров’я України. Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності після перевірки їх кваліфікації у порядку, встановленому Міністерством охорони здоров’я України, якщо інше не передбачено законодавством або міжнародними договорами, в яких бере участь Україна. Право на заняття народною медициною (цілительством) мають особи, які отримали спеціальний дозвіл на заняття, виданий Міністерством охорони здоров’я України або уповноваженим ним органом.	Ст. 74, 741 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 № 2801-XII
Державна служба	Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли в установленому порядку конкурсний відбір або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані в установленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; в інших випадках, установлених законами України. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої — сьомої категорій, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, у т. ч. і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери.	Ст. 4, 12, 13 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII
	Державний службовець не має права виконувати роботу на умовах сумісництва, крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики.	Ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.1995 № 356/95-ВР
Робота у господарському товаристві	Підприємці мають право укладати з громадянами трудові договори, в тому числі контракти. Посадовими особами господарського товариства не можуть бути особи, службову або іншу діяльність яких визнано Конституцією України та законом несумісною з перебуванням на цих посадах, а також особи, яким перебування на відповідних посадах заборонено рішенням суду.	Ст. 46, 89 Господарського кодексу України
	Наприклад, члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.	Ст. 120 Конституції України
Наукова діяльність	Науковий працівник може виконувати науково-дослідну, науково-педагогічну, дослідно-конструкторську, дослідно-технологічну, проектно-конструкторську, проектно-технологічну, пошукову, проектно-пошукову роботу та (або) організовувати виконання зазначених робіт у наукових установах та організаціях, вищих навчальних закладах ІІІ–ІV рівнів акредитації, лабораторіях підприємств. Науковий працівник має також право займатися викладацькою та підприємницькою діяльністю. Прийняття на роботу наукових працівників здійснюється на основі конкурсного відбору. Керівник наукової установи, як правило, обирається таємним голосуванням на зборах колективу наукових працівників на визначений статутом (положенням) наукової установи термін і затверджується власником наукової установи або уповноваженим ним органом, якщо інше не передбачено статутом (положенням) наукової установи. Керівники структурних підрозділів наукової установи обираються на посади на конкурсних засадах у порядку, встановленому статутом (положенням) цих установ	Ст. 6, 7 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 № 1977-XII
Освітня діяльність	Педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов’язки. Педагогічну діяльність у навчальних закладах здійснюють педагогічні працівники, у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації та закладах післядипломної освіти — науково-педагогічні працівники. Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників встановлюється Кабінетом Міністрів України. Педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, у т. ч. за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.	Ст. 54 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII
	Педагогічною діяльністю у професійно-технічних навчальних закладах та установах професійно-технічної освіти можуть займатися особи, які мають відповідну професійну освіту та професійно-педагогічну підготовку, моральні якості і фізичний стан яких дає змогу виконувати обов’язки педагогічного працівника. Вимоги до педагогічного працівника визначаються кваліфікаційною характеристикою, що затверджується Міністерством праці та соціальної політики України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері професійно-технічної освіти. На посади педагогічних працівників у таких закладах можуть призначатися фахівці виробництва, сфери послуг, які мають вищу освіту і в подальшому здобувають відповідну психолого-педагогічну підготовку.	Ст. 45, 46 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10.12.1998 № 103/98-ВР
	У навчальних закладах системи загальної середньої освіти педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров’я якої дозволяє виконувати професійні обов’язки. Перелік посад педагогічних працівників системи загальної середньої освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України. Посаду керівника загальноосвітнього навчального закладу, незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, може займати особа, яка є громадянином України, має вищу педагогічну освіту на рівні спеціаліста або магістра, стаж педагогічної роботи не менше трьох років, успішно пройшла атестацію керівних кадрів освіти у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У державному та комунальному загальноосвітньому навчальному закладі призначення на посаду керівника цього навчального закладу здійснює відповідний орган управління освітою, на посаду заступників керівника та інших педагогічних працівників — відповідний орган управління освітою за поданням керівника загальноосвітнього навчального закладу, на посаду інших працівників — його керівник. У приватному навчальному закладі призначення на посаду керівника і заступників керівника здійснює його власник за погодженням з відповідним органом управління освітою, на посаду педагогічних та інших працівників — його власник.	Ст. 24, 26 Закону України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 № 651-XIV
	У вищих навчальних закладах посади педагогічних і науково-педагогічних працівників можуть обіймати особи з повною вищою освітою, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку. На посади науково-педагогічних працівників обираються за конкурсом, як правило, особи, які мають наукові ступені або вчені звання, а також випускники магістратури, аспірантури та докторантури. Статутом вищого навчального закладу може бути встановлено додаткові вимоги до осіб, які приймаються на посади науково-педагогічних працівників. Педагогічні працівники призначаються на посаду керівником вищого навчального закладу.	Ст. 48 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 № 2984-III
	Педагогічним працівником позашкільного навчального закладу повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має вищу педагогічну або іншу фахову освіту, належний рівень професійно підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров’я якої дозволяє виконувати професійні обов’язки в позашкільних навчальних закладах. Педагогічним працівником позашкільного навчального закладу може бути також народний умілець з високими моральними якостями за умови забезпечення належної результативності навчально-виховного процесу. Перелік посад педагогічних працівників системи позашкільної освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України. Посаду керівника позашкільного навчального закладу може займати особа, яка є громадянином України, має вищу педагогічну освіту, стаж педагогічної роботи не менше трьох років, успішно пройшла підготовку та атестацію керівних кадрів освіти в порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти.	Ст. 21 Закону України «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000 № 1841-III
Робота на транспорті	Працівники, які безпосередньо забезпечують безпеку руху транспортних засобів, повинні мати відповідну професійну підготовку і за станом здоров’я бути здатними якісно виконувати свої обов’язки.	Ст. 16 Закону України «Про транспорт» від 10.11.1994 № 232/94-ВР
	Керівник перевізника приймається на роботу за контрактом. Прийняття керівника узгоджується з центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства і центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту в межах їх повноважень.	Ст. 19 Закону України «Про міський електричний транспорт» від 29.06.2004 № 1914-IV
	Працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються на підприємства пасажирського залізничного транспорту загального користування за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджується Кабінетом Міністрів України.	Ст. 15 Закону України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 № 273/96-ВР
	Особа, яка належить до авіаційного персоналу, повинна бути сертифікована на відповідність її чинним в Україні кваліфікаційним вимогам за професійною ознакою. Особа, яка належить до авіаційного персоналу, допускається до самостійної професійної діяльності лише за умови, що у неї є свідоцтво (сертифікат) на право здійснювати професійну діяльність, яке підтверджує наявність у неї необхідних знань і навиків, а також відповідність стану її здоров’я встановленим вимогам. Правила і порядок сертифікації авіаційного персоналу встановлюються відповідним органом державного регулювання діяльності авіації. Особа авіаційного персоналу цивільної авіації при здійсненні професійної діяльності повинна мати при собі свідоцтво (сертифікат). Свідоцтво (сертифікат), видане іноземною державою, може бути визнано дійсним для авіаційного персоналу України органом державного регулювання діяльності авіації України. Особи, які не належать до авіаційного персоналу, допускаються до авіаційної діяльності в порядку, встановленому відповідним органом державного регулювання діяльності авіації України. Командиром повітряного судна може бути особа, яка має спеціальність пілота (льотчика), а також підготовку і досвід, необхідні для самостійного керування повітряним судном цього типу і керівництва екіпажем.	Ст. 33, 37 Повітряного кодексу України

Законодавство гарантує громадянам правовий захист від незаконної відмови у прийнятті на роботу. Так, необгрунтована відмова в прийнятті на роботу може бути оскаржена до суду, оскільки статтею 55 Конституції України встановлено, що права людини захищаються судом і кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною другою статті 232 КЗпП передбачено, що безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються, зокрема, спори про відмову в прийнятті на роботу: працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (далі — підприємство); молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і у встановленому порядку направлені на роботу на це підприємство; вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів — за наявності дитини віком до чотирнадцяти років; інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов’язаний укласти трудовий договір.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 роз’яснено, що при обгрунтованості позову про укладення трудового договору суд рішенням зобов’язує власника або уповноважений ним орган укласти трудовий договір з особою, запрошеною на роботу в порядку переведення, з першого робочого дня, наступного після дня звільнення з попереднього місця роботи (якщо була обумовлена інша дата — з цієї дати), а з іншими особами — з дня їх звернення до власника або уповноваженого ним органу з приводу прийняття на роботу.

Оплата вимушеного прогулу працівника внаслідок відмови у прийнятті його на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору провадиться згідно з частиною другою статті 235 КЗпП про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненому працівникові.

Видання для кадровиків Журнали реєстрації Діловодство та документообіг

Статья предоставлена нашему порталу
редакцией журнала «Справочник кадровика»