Норми чинного законодавства про працю передбачають певні строки, з якими пов’язуються виникнення, зміна або припинення трудових прав та обов’язків. Чітке й однозначне тлумачення строків є гарантією дотримання законодавства про працю сторонами трудового договору, комісією в справах трудових спорів, судом і іншими органами.

Так, стаття 27 КЗпП встановлює строк (максимальну тривалість) випробування при прийнятті на роботу, статті 33, 34 — строк тимчасового переведення на іншу роботу, стаття 38 — строк попередження працівником власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору за власним бажанням, стаття 136 — строк видання розпорядження про відрахування із заробітної плати працівника на покриття заподіяної ним шкоди, стаття 148 — строк для застосування дисциплінарного стягнення. Статті 225–230, 233–235 КЗпП визначають строки розгляду відповідними органами трудових спорів та строки виконання рішень, прийнятих ними.

Чітке й однозначне тлумачення строків є гарантією дотримання законодавства про працю сторонами трудового договору, комісією по трудових спорах, судом, іншими правозастосовчими органами. Загальні норми обчислення строків встановлені Цивільним процесуальним кодексом України (ЦПК). Зокрема, статтями 84–87 ЦПК відповідно передбачено, що строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом або призначаються судом. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд не знайде підстав для продовження або поновлення строку. При цьому слід зазначити, що в трудовому праві використовується лише термін про поновлення строку. Строки, встановлені в законі або призначені судом, обчислюються роками, місяцями, днями. Останній день строку триває до 24-ї години. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення скарга або необхідні для суду документи чи грошові суми здані на пошту. Стаття 241¹ КЗпП встановлює, крім визначених ЦПК, ще й таку одиницю обчислення строків виникнення і припинення трудових прав та обов’язків, як тиждень.

Строк, що обчислюється роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Так, якщо строковий трудовий договір було укладено 10 січня 2006 року на два роки, то строком його закінчення буде 10 січня 2008 року. Строк, що обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. Строк, що обчислюється тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Якщо строк визначається днями, то його обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Стаття 241¹ КЗпП не охоплює всі види строків, передбачених трудовим правом, та всі способи їх обчислення. Так, стаття 183 КЗпП передбачає надання жінкам, які мають дітей віком до півтора року, додаткових перерв для годування дитини не рідше ніж через три години і тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. Порядок надання і тривалість перерв установлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації і з урахуванням бажання матері.

Якщо працівник заміщатиме на посаді особу, яка відповідно до статті 179 КЗпП перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею три- або шестирічного віку, при укладенні строкового трудового договору з ним доцільно керуватись статтею 86 ЦПК. Згідно з цією статтею строк може визначатись також вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. У цьому випадку датою закінчення дії трудового договору працівника може бути день фактичного виходу особи з відпустки, оскільки остання має право вийти на роботу достроково в будь-який час. Відповідно до статті 87 ЦПК перебіг строку, визначеного вказівкою на подію, яка має неминуче настати, починається наступного дня після настання події.

Працівник може звернутись до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а в спорах про виплату належної йому заробітної плати — без обмеження будь-яким строком (стаття 225 КЗпП). Це означає, що якщо працівник не знав про порушення свого права, то перебіг строку для звернення із заявою про захист його права не розпочинається. Тримісячний строк для звернення із заявою про вирішення трудового спору розпочинається з дня, коли працівник дізнався з відповідних документів про порушення свого права.

У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія по трудових спорах може його поновити. Підставою для поновлення строку для звернення працівника із заявою про захист його прав можуть бути будь-які причини чи обставини, які комісія по трудових спорах визнає поважними, тобто такими, що заслуговують на увагу і мають бути враховані. Копії рішення комісії по трудових спорах у триденний строк вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу (стаття 227 КЗпП). Порушення строку вручення копії рішення комісії по трудових спорах відповідно відсуває початок перебігу строку на оскарження цього рішення.

У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити його до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії (стаття 228 КЗпП). Пропуск вказаного строку не є підставою для відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску строку поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. У разі, коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається і рішення комісії по трудових спорах залишається в силі.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а в справах про звільнення — у місячний строк з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (стаття 233 КЗпП). У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Частиною третьою статті 233 КЗпП встановлено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Цей строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу або прокурора. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП, суд може поновити ці строки. Поважними визнаються причини, які не залежали від працівника і завадили йому звернутися в установлені строки із заявою про захист своїх прав.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснюється, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов’язаний перевірити й обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушені строки.

Передбачений статтею 233 КЗпП місячний строк звернення працівника до суду поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Розглядаючи трудові спори після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах, суд з’ясовує, чи були додержані строки, встановлює причини пропуску як для десятиденного строку звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, так і для тримісячного строку звернення до комісії по трудових спорах, якщо останньою цей строк не був поновлений. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущені без поважних причин, на підставі цього суд може відмовити в позові. У разі непоновлення пропущеного десятиденного строку суд залишає заяву без розгляду відповідно до статті 85 ЦПК і статті 228 КЗпП. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено у зв’язку з безпідставністю вимог, суд з’ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов’язки сторін. При пропуску передбаченого статтею 225 КЗпП десятиденного строку без поважних причин необхідності у з’ясуванні інших обставин справи немає.

Згідно зі статтею 229 КЗпП рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, які відповідно до статті 228 КЗпП передбачені на його оскарження. Це правило не поширюється на випадки, передбачені частиною п’ятою статті 235 КЗпП, згідно з якою рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Тобто незаконно звільнений або переведений на іншу роботу працівник має бути допущений до роботи відразу ж після прийняття відповідного рішення, але не пізніше наступного робочого дня. Крім того, відповідно до пункту 2 статті 217 ЦПК обов’язковому негайному виконанню підлягає рішення суду про присудження працівнику заробітної плати, але не більш як за один місяць.

Статтею 230 КЗпП передбачено, що в разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення комісії по трудових спорах у встановлений статтею 229 КЗпП строк комісія по трудових спорах підприємства, установи, організації видає працівникові посвідчення, яке має силу виконавчого листа. Працівник має право протягом трьох місяців пред’явити посвідчення до відповідного органу державної виконавчої служби для примусового виконання рішення комісії по трудових спорах. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 р. тримісячний строк для пред’явлення посвідчення комісії по трудових спорах на примусове виконання встановлюється з дня його видачі. Згідно зі статтею 25 цього Закону у випадку, якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання відповідного документа.

Статья предоставлена нашему порталу
редакцией журнала «Справочник кадровика»