Право на відпочинок всім працівникам, у т. ч. і іноземцям, гарантується законодавством України. Проте це право відповідно до положень нормативно-правових актів не поширюється на деякі категорії громадян, зокрема які виконують роботу за трудовою угодою (договором підряду), та приватних підприємців. Автор зупиняється на питаннях визначення тривалості відпусток, називає види відпусток, розглядає порядок надання та тривалість щорічних основної та додаткової відпусток за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці. У статті наводиться формула, по якій проводиться перерахунок тривалості щорічної основної та додаткової відпусток з робочих в календарні дні.

Право на відпустки

Право на відпочинок усім працівникам гарантують стаття 45 Конституції України, КЗпП України, Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) та інші нормативно-правові акти.

Згідно зі статтею 2 Закону № 504 право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями (далі — підприємство) незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Звернути увагу. Надання працівникам часу відпочинку для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєвих потреб та інтересів є прямим обов’язком роботодавця.

Право на відпустки забезпечується:

• гарантованим наданням працівникові відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати;
• забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 Закону № 504.

Відповідно до статті 24 Закону № 504:• у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей; • у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості; • у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник; • за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні; • особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається; • у разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.

Проте це право не поширюється на громадян, які виконують роботу за трудовою угодою (договором підряду), що належить до цивільно-правових договорів, укладення яких регулюється нормами цивільного права.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти й оплатити виконану роботу. Оплата виконаних робіт (послуг) провадиться, як правило, після оформлення акта приймання-передавання робіт, послуг.

Приватні підприємці (фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників) також не мають права на щорічні відпустки, оскільки вони не перебувають у трудових відносинах.

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку.

Статтею 3 Закону № 504 визначено право на відпустки у разі звільнення працівника. За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому випадку є останній день відпустки. В день звільнення працівникові мають бути виплачені всі суми, що належать йому від підприємства.

У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Звернути увагу. Ненадання роботодавцем найманим працівникам щорічних відпусток повної тривалості у строки, визначені Законом № 504 і КЗпП, є грубим порушенням законодавства про працю, за що він може бути притягнений до відповідальності згідно зі законодавством.

Якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за декілька попередніх років, він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому повинна бути виплачена компенсація за всі невикористані дні щорічних відпусток згідно зі статтею 24 Закону № 504.

Звернути увагу. Законодавством не передбачено строку давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки. Нормативно-правові акти не містять заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання.

Визначення тривалості відпусток

Тривалість відпусток визначається Законом № 504, іншими законами та нормативно-правовими актами України. Відповідно до статті 5 цього Закону тривалість відпусток розраховується в календарних днях незалежно від режимів та графіків роботи.

Святкові та неробочі дні, встановлені статтею 73 КЗпП, при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону № 504), не враховуються.

Згідно з частинами першою та другою статті 73 КЗпП в Україні встановлюються такі святкові дні: • 1 січня — Новий рік; • 7 січня — Різдво Христове; • 8 березня — Міжнародний жіночий день; • 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; • 9 травня — День Перемоги; • 28 червня — День Конституції України; • 24 серпня — День незалежності України. Робота також не провадиться в дні релігійних свят: • 7 січня — Різдво Христове; • один день (неділя) — Пасха (Великдень); • один день (неділя) — Трійця.

Поняття «святковий та неробочий день» слід відрізняти від поняття «вихідний день». Вихідні дні в тривалість щорічної відпустки та відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону № 504), включаються, як і будь-які інші календарні дні. Тому відпустка не продовжується на кількість вихідних днів, які припадають на період відпустки.

До введення в дію Закону № 504 (до 1 січня 1997 року) щорічні відпустки визначалися в робочих днях.

Згідно з роз’ясненням Міністерства праці України «Щодо практичного застосування частини першої статті 5 та частини четвертої статті 24 Закону України «Про відпустки» від 12 грудня 1997 року № 10/2-493 переведення тривалості щорічної основної і додаткової відпусток з робочих в календарні дні провадиться за формулою:

Nк. д. =

Nр. д. х 7 ___________ 6

,

де:	Nк. д.— тривалість відпустки в календарних днях; Nр. д. — тривалість відпустки в робочих днях; 7 — тривалість тижня в календарних днях; 6 — тривалість тижня в робочих днях, за якою обчислювалась тривалість відпустки до прийняття Закону № 504.

Приклад

Статтями 20 і 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII додаткова відпустка особам, віднесеним до категорій 1 та 2, встановлена тривалістю 14 робочих днів. У розрахунку на календарні дні її тривалість становить 16 календарних днів.

Види щорічних відпусток

Види щорічних відпусток визначені статтею 4 Закону № 504. До них належать:

• основна відпустка;
• додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;
• додаткова відпустка за особливий характер праці;
• інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Щорічна основна відпустка та її тривалість

Щорічна основна відпустка — відпустка, право на яку мають усі працівники, які перебувають у трудових відносинах.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 504 щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Деякі категорії працівників користуються правом на відпустку більшої тривалості.

Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар’єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на два календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар’єрах і рудниках глибиною 150 м і нижче, надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар’єрах і рудниках глибиною до 150 м — 24 календарних дні із збільшенням на чотири календарних дні при стажі роботи на цьому підприємстві два роки і більше.

Працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Список робіт, професій і посад працівників лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв, яким надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів, і Порядок застосування цього Списку затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 року № 570.

Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин — 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на два календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України. Зазначений порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам» від 14 квітня 1997 року № 346.

Інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи — 26 календарних днів (частина сьома ст. 6 Закону № 504).

Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день (частина восьма ст. 6 Закону № 504).

Сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 року № 278.

Положення статті 6 Закону № 504 щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частинами першою, сьомою і восьмою статті 6 Закону № 504.

Приклади

Тривалість щорічної основної відпустки встановлюється: для державних службовців — 30 календарних днів (частина перша ст. 35 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII); для суддів — 30 робочих днів, в розрахунку на календарні дні — 35 календарних днів (ч. 5 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII); для прокурорів — 30 календарних днів (частина друга ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII); для журналістів — 36 календарних днів (частина третя ст. 13 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР). Працівникам, які працюють (перебувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруднення, згідно з частиною першою статті 47 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII надається щорічна відпустка пропорційно відпрацьованому на цих територіях часу тривалістю: у зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення — 44 календарні дні; у зоні гарантованого добровільного відселення — 37 календарних днів; у зоні посиленого радіоекологічного контролю — 30 календарних днів.

Відповідно до статті 91 КЗпП та статті 69 Господарського кодексу України підприємства в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть установлювати додаткові, порівняно із законодавством, трудові і соціально-побутові пільги для працівників, у т. ч. і щорічні відпустки більшої тривалості.

Постановою Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 505/96-ВР передбачено, що відпустки раніше встановленої загальної тривалості зберігаються за працівниками, які користувалися відпусткою більшої загальної тривалості, ніж визначена відповідно до законів та інших нормативно-правових актів України, на весь час їх роботи на цьому підприємстві на посадах, професіях, роботах, що давало їм право на таку відпустку, та за наявності умов, за якими вона надавалася.

Посада — це службове положення працівника, зумовлене колом його обов’язків, посадовими правами та характером відповідальності. Професія — здатність виконувати роботи, які вимагають від особи певної кваліфікації. Робота — певні завдання та обов’язки, що виконані, виконуються чи повинні бути виконані однією особою.

У разі зміни працівником посади, професії, роботи змінюються відповідно і його обов’язки, посадові права, трудові функції, кваліфікаційний рівень робіт, відповідальність.

Якщо ж працівник не змінив місце роботи, посаду, професію, роботу і не змінилися умови, за якими надавалася відпустка раніше, він має право на відпустку, якою користувався до набуття чинності Законом № 504.

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та її тривалість

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку (додаток № 1), затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1290. Порядок застосування цього Списку затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 року № 16.

Щорічна додаткова відпустка за роботу в шкідливих і важких умовах праці надається працівникам виробництв, цехів, професій і посад, передбачених відповідними розділами зазначеного Списку, незалежно від того, до якої галузі господарства належать ці виробництва і цехи, та від форм власності підприємств.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці і базується на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показниками та критеріями, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров’я України і Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів» від 31 грудня 1997 року № 383/55.

Зазначена додаткова відпустка надається пропорційно фактично відпрацьованому часу.

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці та її тривалість

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці згідно зі статтею 8 Закону № 504 надається:

• окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, — тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці (додаток № 2), затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1290. Порядок застосування цього Списку затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 року № 16;
  
  
• працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, встановленими колективним договором, угодою.

Визначення терміну «ненормований робочий день» міститься у Рекомендаціях щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 року № 7.

Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у цьому випадку визначається не лише тривалістю робочого часу, але також колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

У пункті 3 цих Рекомендацій зазначається, що додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, а також за необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу.

Стаття 8 Закону № 504 встановлює працівникам з ненормованим робочим днем додаткову відпустку саме за характер праці, а не лише за роботу понад встановлену норму робочого часу. Таким чином, при визначенні тривалості додаткової відпустки працівникам з ненормованим робочим днем за особливий характер праці необхідно враховувати всі перелічені фактори. Такий підхід, приміром, як ведення обліку кількості годин роботи понад встановлену тривалість робочого часу для одержання такої відпустки, є неправильним.

Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Конкретна тривалість такої відпустки встановлюється колективним договором по кожному виду робіт, професій та посад чи трудовим договором.

Частина 2

Статья предоставлена нашему порталу
редакцией журнала «Довідник кадровика»