ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ПРАЦІ

ЛИСТ

від 31 березня 2016 р. № 3684/2/12-ДП-16

Щодо трудових відносин

Державна служба України з питань праці (далі — Держпраці) розглянула лист […] та надає роз’яснення […].

Трудові відносини регулюються Кодексом законів про працю України, Цивільним кодексом України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, та дотримуватися внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їхнього життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні та здорові умови праці визначено у Законі України «Про охорону праці» (далі — Закон).

Статтею 1 Закону визначено, що роботодавець — це власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю; працівник — це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Згідно зі ст. 13 Закону роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Залучення осіб до виконання робіт можливе як на основі трудових договорів, так і на іншій юридичній підставі, зокрема шляхом укладання договору підряду або договору про надання послуг, що врегульовано Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 ЦК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК).

Враховуючи зазначене, трудові відносини, пов’язані з виконанням робіт за договором підряду чи договором про надання послуг, не регулюються КЗпП, не підпадають під дію Закону та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів з охорони праці.

Вимоги з питань охорони праці, що діють у межах підприємства та на робочих місцях, де виконуватимуть роботи відповідно до договору підряду чи договору про надання послуг, визначаються у відповідних договорах за взаємною згодою сторін.