ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 23 березня 2016 р. № 6-365цс16

Про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Лященко Н.П., суддів — Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Яреми А.Г., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за заявою обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року, встановила:

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (далі — ОКП «Донецьктеплокомуненерго») про стягнення заборгованості із заробітної плати, аліментів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що вона із 6 червня 2011 року по 1 жовтня 2014 року працювала у відповідача на посаді інженера І категорії відокремленого підрозділу «Виробнича одиниця ОКП «ДТКЕ» Жданівкатепломережа», який є структурним підрозділом ОКП «Донецьктеплокомуненерго», та була звільнена з роботи на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) за згодою сторін.

У день звільнення з нею не було проведено розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України, а тому позивачка просила стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 1 травня по 1 жовтня 2014 року в сумі 13 317 грн 42 коп., аліменти в сумі 4936 грн 33 коп.; середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати із розрахунку середньоденного заробітку 302 грн 67 коп., за весь час затримки починаючи з 1 жовтня 2014 року по день прийняття рішення судом, а також стягнути за відповідача на її користь неустойку (пеню) в розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення невиплачених коштів на утримання дитини в розмірі 8855 грн 69 коп.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2015 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ОКП «Донецьктеплокомуненерго» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 13 317 грн 42 коп., заборгованість за аліментами в розмірі 4936 грн 33 коп.; середньоденний заробіток за час затримки виплати зарплати у період з 2 жовтня 2014 року включно по день постановлення рішення судом 28 січня 2015 року у розмірі 12 946 грн 40 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ОКП «Донецьктеплокомуненерго» відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОКП «Донецьктеплокомуненерго» порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та прийняття у цій частині нового рішення про відмову в позові з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОКП «Донецьктеплокомуненерго» посилається на постанову Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивачка працювала на посаді інженера І категорії відокремленого підрозділу «Виробнича одиниця ОКП «Донецьктеплокомуненерго» «Жданівкатепломережа» у період із 6 червня 2011 року по 1 жовтня 2014 року та була звільнена на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, що підтверджується наказом про звільнення та копією її трудової книжки.

У день звільнення з нею не було проведено розрахунку. Заборгованість із заробітної плати станом на 8 жовтня 2014 року складала 13 317 грн 42 коп., на день розгляду справи в суді заборгованість не виплачена в повному обсязі.

Згідно з довідкою від 13 жовтня 2014 року, виданою ОСОБА_1, заборгованість перед нею з виплати аліментів станом на 1 жовтня 2014 року складала 4936 грн 33 коп.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що на підставі статей 47, 116, 117 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний розраховуватися з працівником у визначені законом строки, сплатити працівникові в день звільнення усі належні суми, а в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу сум, що належать звільненому працівнику, за відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому ОКП «Донецьктеплокомуненерго» не довело відсутності вини підприємства у непроведенні розрахунку при звільненні позивачки, оскільки перешкоди, що спричинила антитерористична операція (далі — АТО), при здійсненні господарської діяльності та справлянні і сплаті податків та обов’язкових платежів не мають відношення до належного виконання обов’язку власника або уповноваженого ним органу щодо виплати заробітної плати працівнику та сум, належних до сплати при його звільненні.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року, на яку посилається заявник, міститься висновок про те, що настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), що встановлено висновком Донецької торгівельно-промислової палати, свідчить про відсутність вини у затримці виплати позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов’язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частина перша статті 9 ЦК України передбачає застосування цього Кодексу до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо їх не врегульовано іншими актами законодавства.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Ураховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема, щодо виплати компенсації у зв’язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюється главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов’язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла відвернути, і ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб’єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до сертифікату Торгово-промислової палати України від 28 серпня 2014 року за № 2644 (т. 1 а. с. 33) встановлено, що за інформацією Служби безпеки України (лист від 13 червня 2014 року № 33/2117) прийнято рішення щодо проведення в Донецькій області АТО. На підставі наданих документів торгово-промислова палата засвідчила настання обставин непереборної сили з 2 липня 2014 року для ОКП «Донецьктеплокомуненерго» при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавства, яке стосується справляння та сплати податків та обов’язкових платежів; на момент видачі сертифіката обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити не можливо.

Ураховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про те, що затримка виплати позивачці належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася з вини відповідача.

Установивши у справі, яка переглядається, що затримка виплати позивачці належних сум заробітної плати та аліментів у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася не з вини відповідача, а через настання обставин непереборної сили, суди дійшли помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки у виплаті заробітної плати.

Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті заробітної плати, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2015 року та рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2015 року в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті заробітної плати скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті заробітної плати відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий	Н.П. Лященко
Судді:	В.І. Гуменюк
	В.М. Сімоненко
	Л.І. Охрімчук
	А.Г. Ярема
	Я.М. Романюк

* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 березня 2016 року у справі № 6-365цс16

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов’язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частина перша статті 9 ЦК України передбачає застосування цього Кодексу до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо їх не врегульовано іншими актами законодавства.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Ураховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема, щодо виплати компенсації у зв’язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюється главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов’язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла відвернути, і ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб’єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до сертифікату Торгово-промислової палати України від 28 серпня 2014 року за № 2644 встановлено, що за інформацією Служби безпеки України (лист від 13 червня 2014 року № 33/2117) прийнято рішення щодо проведення в Донецькій області АТО. На підставі наданих документів торгово-промислова палата засвідчила настання обставин непереборної сили з 2 липня 2014 року для ОКП «Донецьктеплокомуненерго» при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавства, яке стосується справляння та сплати податків та обов’язкових платежів; на момент видачі сертифіката обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити не можливо.

Ураховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про те, що затримка виплати позивачці належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася з вини відповідача.

_____________