Цього року вдалося побувати в Альпах і наживо побачити три види зимових змагань: етап Кубку світу зі швидкісного спуску у Санта-Катарині ді Вальфувра (Італія), стрибки «Турніру чотирьох трамплінів» у Гарміш-Патернкірхені (Німеччина) та лижні перегони «Тур де скі» у Ленцерхайде (Швейцарія). Якщо на стрибки та лижні перегони я потрапляю вже п’ятий рік поспіль, то чоловічий «даунхілл» дивилась не по телебаченню вперше. З них і розпочну.

Перші п`ять хвилин цих змагань буквально перегорнули відчуття реальності.

Перший на старті — тендітний та досить молодий для цього виду спорту, 23-річний норвежець Кільде. У «реактивному» швидкісному спуску на перших ролях в основному міцні чоловіки за 30 років. Норвежець прекрасно стартував, набрав потрібну швидкість, і мав шанс показати блискучий результат. Аж раптом помилка на повороті і виліт з траси. Спортсмена «спіймала» тільки третя лінія захисних сіток безпеки, встановлених уздовж траси. Нагадаю, що швидкість спортсменів на цій трасі досягала 150-ти кілометрів на годину. То ж перше, що дивишся — живий? Живий, то й добре!

За хвилину стартує чех Банк, той самий, якого минулого року забирали з траси у лікарню на гвинтокрилі. Теж вдалий старт, стрімкій набір швидкості, і — виліт з траси із втратою однієї лижі. Неймовірним чином встоявши на одній лижі за швидкості близько 120 км їде майже третину траси! Потім довго очікує, поки знайдуть і принесуть другу.

Ще хвилина, і стартує італієць Іннерхофер. Змагання проходять в Італії, то ж його особливо гаряче підтримують — саме він вчора показав кращий час на тренуванні! Місцеві глядачі сподіваються, що він виграє і змагання. Відмінний старт, розгін до 140 км/год., і одні із «воріт» на трасі міцно чіпляються за спортсмена. Із половинкою воріт на спині та прапорцем, що розвивається позаду, на шаленій швидкості, він не лише продовжує спуск, а ще й намагається звільнитися від воріт. Звільнитися так і не вдалося — фінішував з прапорцем, з розбитим носом, дуже розстроєний. Але навіть з такими пригодами Інерхофер показав четвертий результат!

Коли дивишся фантастичні пригоди в кіно, знаєш, що це фантастика — вигадка, такого бути не може, хоча б за законами фізики. Коли дивишся швидкісний спуск, відчуваєш, що це — фантастика, але знаєш, що все це відбувається і таки згідно законів фізики.

Правило просте — або ти ризикуєш, розганяючись на грані вильоту із траси, і виграєш або ні. Виграв змагання француз Адріан То.

Лідер загального заліку, Свіндаль, обличчя якого добре знайоме телеглядачам спортивних каналів із реклами італійських гірськолижних курортів і спагеті, показав тільки сьомий результат. Не його день. Але після фінішу показав гарний торс при перевдяганні і красиво давав інтерв’ю.

Умови проведення змагань — спартанські, спортсмени одразу після фінішу тут же і перевдягаються. Тут видно, чого варті дві хвилини спуску майже з кілометрової висоти: на фініші спортсмени наскрізь мокрі і дихають, як після тривалого бігу.

Зворушливо виглядають відчайдушні, здорові чоловіки, коли перевзуваються, знімаючи великі гірськолижних черевики і залишаючись ледь не в домашніх капцях подивитись, як пройдуть трасу інші учасники команди.

І ще була дуже гарна, доброзичлива публіка. Трибуни невеликі, але можна було дивитись змагання зі схилу протилежної гори, де можна побачити навіть більше, ніж з трибуни. Погода була чудова, сонячна і м’яка. Під трибуною купка дітей ніяк не могла дочекатись, коли змагання закінчаться і їм знову можна буде кататися з гори.

Про Турнір чотирьох трамплінів я вже писала.

В Гарміш-Партернкірхені все було як мало бути. Виграв той, хто мав виграти, незворушний словенець Петер Превц, який, доречі, виграв і весь Турнір, маючи перемогу на трьох з чотирьох етапів, ставши переможцем найбільш престижних змагань сезону. Цікаво було подивитись на 16-річного братика Петера — Домена Превца, який, думаю, ще буде нас дивувати. Це його перший виступ у змаганнях такого рівня, на той момент мав п’ятнадцатий результат. Поки стрибає «через раз», від «дуже гарно» до… Але ж йому тільки 16.

Ленцерхайде, Швейцарія, лижні бігові змагання.

2 січня відбулась чоловіча лижна гонка на 30 км зі спільного старту.

Дивовижні це були змагання, змагання імені Норвегії. Перший, другий, третій — норвежці, четвертий — хто? Знову норвежець. Може, вже треба думати про окремий вид змагань — норвезькі перегони, як для іншої категорії, перша-друга ліга. Але це були не просто змагання імені Норвегії, це був ще забіг імені Мартіна Сундбі, який майже одразу відірвався далеко від решти конкурентів. Тож жодної інтриги у гонці не існувало, хіба що суперечка поміж другим-третім-четвертим норвежцями. Мало того, Сундбі — симпатичний, невеликий на зріст та бородатий спортсмен прибіг на фініш навіть не захеканий, наче прогулявся на лижах. Здається, що він зроблений з іншого матеріалу, тому завжди все виграватиме, так легко він це зробив. Але це зовсім не так. Мартіну Сундбі — 36 років, виступає він давно, наполегливо покращуючи результати, і лише в останні сезони набрав такої сили, що залишив далеко позаду всіх, включаючи Петтера Нортуга, який був цього разу другим. Швейцарська публіка голосно вболівала за свою головну зірку — Даріо Колонью, який останнім часом виглядає не найкращим (прийшов 12-м), але його дуже люблять і гаряче підтримують. І знову скажу про публіку, яка є невід’ємною частиною змагань, створює їхній настрій. У Швейцарії була найкраща публіку, із тих, які я досі бачила. З першої хвилини почувала себе наче серед давніх друзів, така щира, спокійна і доброзичлива там атмосфера. Це буває, коли навколо — справжні поціновувачі саме цього виду спорту. Відчувалося, що люди розуміються на тонкощах лижних перегонів, а не просто прийшли подихати свіжим повітрям.

Жіноча гонка з переслідуванням була більш цікавою, хоча перша-друга-третя з учасниць змагань також були норвежками. Більш цікавою, тому що поточного лідера сезону Терезу Йохауг обійшла молода Інгвілд Остберг. Мені збоку здалося, що у Інгвілд були краще підготовлені лижі — вона обходила Терезу на спуску, компенсувавши втрати на підйомах де Тереза не поступається майже нікому. Тереза Йохауг із тих, кому потрібне тільки перше місце. Вона посміхалась, фотографувалась, щиро вітала суперницю, але очі видавали нестримне бажання лише перемагати. Інгвілд Остберг дуже раділа своєму успіху, вона відносно недавно виступає на змаганнях такого рівня, але справила дуже приємне враження. Цікаво буде подивитись, як вона прогресуватиме надалі.

Вже традиційно після змагань ми і самі покатались на лижах, правда, на більш м’якій трасі. Але одна гірка на цій трасі для мене стала справжньою перемогою. А взагалі у Швейцарії, як і у всіх Альпах багато людей катається дуже вправно. Це не дивно — уздовж всієї траси проходять заняття навчальних груп усіх вікових категорій. Трохи заздриш, що тебе так не навчили в дитинстві, але у мене був свій вчитель — батько, який, може, не навчив зовсім правильно кататися, зате залишив радість лижних прогулянок на все життя.

Олена Андрух